Піти подивитись фільм про Шопоголіка?

По зав"язку сита цими попередженнями я вийшла з банку і зайшла в магазин жіночої білизни. Там завезли купу гарних колготок. Коли дві нових пари опинились у мене в сумці, не повірите, мені полегшало!!!! 
Піти подивитись фільм про Шопоголіка ?

Антикризове читання.Про Карлсона, який живе на даху.

Найбільше я люблю читати про "дратурування старого Цапа". Ті,хто читав російський переклад, мабуть, не знають, що фрекен Бок насправді зветься панна Цап. Намучилась  вона ,бідолашка, з цим капосним хлопчиськом!

От спробуйте, якщо ви шанована панна Цап, дати відповідь на просте запитання: "Ви вже перестали пити вранці коньяк?"

(я на цій фразі зламалась, реготала як навіжена

Як же панна Цап може відповісти? Ні, звичайно!

Але це пастка, бо якщо ні, то це не означає, що панна Цап не п"є коньяк, це означає, що вона не перестала його пити. Підступний Карлсон одразу ж пояснює, що алкоголь шкодить здоров"ю.

— Так, — кричить панна Цап. 

Але ж це пастка, бо "так" не означає,що вона не п"є коньяк , а тільки те,що вона перестала пити його вранці, а панна Цап взагалі непитуща! І Карлсон знову цілком серйозно розповідає їй про шкоду алкоголю!!!! 

 Але найбільший оптиміст в цій книзі, звичайно, Малий! Скільки б цукерок, тюфтельок і булочок не забирав у нього Карлсон на"благородну справу", він на Карлсона ніколи не сердився.

Тюфтельки, так, дрібниці, якщо маєш такого оригінального друга.

З ним і в халепу потрапиш, і за його пустощі відповідатимеш, і прощатимеш йому його брехню… зате з ним цікаво і весело….Бо ти його любиш, от!

Про+красти+нація…

Ой Боже ж мій, це ж всі наші політики на неї хворі…І не лікуються. Займаються чим завгодно, аби країною не опікуватись… Але я про політику не буду. Я про прокрастинацію у нормальних людей пишу. Які звіти складають, дисертації/курсові/дипломні пишуть,і часто відкладають щось на завтра, аби зробити сьогодні ду-у-у-уже важливе прибирання в коморі. 

Ох, ця прокрастинація! Ох, і підступна вона істота! 🙂

Серйозні люди статті про неї пишуть,щось досліджують (мабуть, замість писання звітів), дають поради різні.От я, наприклад, могла б зараз любесенько писати те,чого дедлайн післязавтра, а зайнялась прокрастинацією. Бо ж тема життєва, для громади потрібна:)

Звідки це страхіття у людини береться — на це сто причин, одна з них — страх. Бо дисертація — це ж так важливо. Що аже страшно за неї братись… А звіт — там помилитись можна, і що тоді буде? Загалом нічого, але ж помилка..

 

Як це діло лікується? Зразу скажу, читанням численних статей про прокрастинацію замість писання дисертацій ви собі не допоможете. Перевірено часом.

Зате можна взяти на озброєння метод  маленьких кроків. Ну, не напишите ви всю дисертацію за ніч, але  дві сторінки за вечір — зможете.  А завтра — ще дві, і після завтра…. так, помаленько-потихенько вона й напишеться…

А ще дозволяймо собі помилитись. У мене колись над робочим столом висіла мудра фраза не пам"ятаю кого. Суть така: "Немає справи,зробленої людиною, в якій  інша людина не знайшла б недолік" .

І коли я писали особливо відповідальні писання, то час від часу перечитувала мудру фразу, і дозволяла собі не бути бездоганною…

Бо, як казала мені тітка Настя, ще не було такого весілля, на якому все було б як треба .(Це вже українська народна мудрість). 

 

 

 

Як вилікувати сумний настрій

Все перевірено . Випробувано тільки що (бо сама сумувала). Отже, вмощуйтеся зручненько і посміхайтесь! Я розумію, це дико звучить, як тут посміхнешся, коли плакати хочеться… Але це діє.

 

Запитання: як довго треба тримати примусову посмішку?

Відповідь: доки не полегшає. Самі відчуєте як відпустить .

Запитання: який механізм цієї дії?

Відповідь: а яка різниця… головне, що воно діє. 

Просто спробуйте!

 

Антикризове читання. Історії про Шопоголіка

Вранці прокинулась і відчула наближення депресії. На щастя, мені вчора віддали кілька книжок про Шопоголіка. Історії про милу дівчину Беккі, яка любила купувати все підряд. Через це залазила в борги і потрапляла в різні неприємні ситуації. Але в кінці книги все владнається.
Коли в мене поганий настрій, я беру будь-яку книжку Софі Кінселли про Шопоголіка і читаю з будь-якої сторінки. Зазвичай допомагає.
До речі, знайомі чули по телевізору, що скоро вийде екранізація.

Не журімося! Антикризове читання.

Зрозумійте мене правильно, я за Стельмаха. Але в переповненій міській квартирі тримати ще одне видання, коли ця повість он в семитомнику опублікована… І останній раз її брали до рук років 5 тому, коли племінник вивчав народознавство і брат просто збожеволів, прибіг до нас, і давай перебирати книги:
— Ось тут, воно, ось тут..
— Та що ти шукаєш? — не могли второпати ми.
 — Ось тут був опис щедрування!
Ми пропонували братові Скуратівського, Воропая, Килимника, а він вперто шукав своє "ось тут". Ось тут, в Стельмаха… Щедрий вечір. І — гуси-лебеді летять…

Десь на початку літа, поки в село ще не привезли телевізор і вечори надихали на читання і роздуми, а Інтернету там нема й не скоро з"явиться.. я знічев"я взяла в руки біло-сино-голубу книжку з лебединими крилами на обкладинці.
І не могла відірватись.
Серйозно. Таке враження було,що чистої води напилась. З лісової кринички.
Наче довго-довго пеклась на сонці, а потім знайшла прохолодний ярочок.
З криничкою, і озером з прозорою водою…

Я спробую щось написати про цю книжку…Хоча вона з тих, книжок, які не описуються.

Вона — як мелодія , як пісня, якийсь ритм…

Вона — жива енергія нашого народу, його  скарбиниця, його душа.

Вона — правдавня українська книга про добро і зло, про правду і кривду.

Вона — символ української віри  в ЗЕМЛЮ, СВІТ , ПРИРОДУ.

Книга, з якою хочеться жити, жити в Україні і хочеться бути українкою.

Хочеться  прокинутись вранці і шукати разом з Михайликом літо… Вірити,що ось воно пішло в квітчастій хустці. Рвати черешні в Якимівській загорожі. Рятувати куріпку з пташенятами під час зливи і оберігати її все літо від злої гадини. Читати цікаві книжки перший раз. Їздити з дідусем на базар, або на млин, молоти гречку на муку.Слухати, як мама  навесні розмовляє з насінням.

Наважитись на страшний вчинок: вкрасти у мами  з вузликів гарбузове насіння,щоб виміняти для читання  "Пригоди Тома Сойера". А потім віддати це насіння хлопчику з голодного краю..
І мама не сваритиме сина, бо хто ж поможе бідній людині, як не такий самий бідняк!

І ще в книжці є така собі дівчинка Люба. Яка…як би це сказати гарно… позитивно мислить… 

А  чому вона така позитивна? Бо в неї є мама, а у мами є улюблена примовка "Не журіться!"

В цій книзі всі вірять в землю і в ліс… Вони жити без землі своєї не можуть. Не без  шматка, десятини якоїсь.. А  без тої великої, яку РІДНА ЗЕМЛЯ називають…

А коли стане зовсім сутужно, Люба прийде до Михайликової хати з глечиком суниць, і все владнає.

Вона й до вашої хати прийде з суницями, і до хати ваших сусідів, до всіх нас. Якщо стане зовсім сутужно, вона принесе  нам суниці — і все владнається.

Не журімося! 

Якось ввечері…

Якось у ввечері я подумала, а що такого є в моєму життя цікавого для інших людей?
Що є таке, щоб я хотіла розказати ?
Чим поділитись?
І не знайшла однієї теми.
З дитинства люблю читати. Як тільки зрозуміла,що таке книжки, то вже не могла зупинитись. Перечитувала все,що бачила: старі журнали, книги, дитячі і дорослі;підручники.
Влітку жила в сільському будинку своїх батьків і там, на другому поверсі була стара бібліотека. Переважно журнали і підручники. Я й не знала,що найкращий курс з історії СРСР я пройшла там, нагорі( як це звалось у нашому домі). Та кімната називалась бібліотека, і я,здається, перечитала все по кілька разів.
В третьому класі мені потрапив на очі підручник історії часів Хрущова. І я на повному серйозі повірила в комунізм в 1980 році,тим паче,що 80-й рік мав бути наступним. Комунізм не наступив, але я запам"ятала про втрачену можливість.
Потім я вичитала хрестоматію з російської радянської літератури 1949 року. З постановою про журнали "Звезда" і "Ленинград". там писалось про погану поетесу Ахматову. А поряд валялась "Юність" 60-х, з віршами тієї самої Ахматової… Гаринй матеріал для розвитку критичного мислення!
Я навіть хотіла написати до редакції, мовляв, де ж правда? Хто така ця Ахматова, за нас чи проти? На щастя, не написала. От би зтішились в редакції з такого листа!

В тому ж будинку були вишивки. Моя баба і мама любили вишивати, як правдиві українські селянки. Родинна легенда розповідає,що баба навчилась вишивати десь в 5 років. І коли вона сиділа біля своєї хати і вишивала, якась підвода зупинилась біля їх подвір"я. То були зовсім незнайомі люди. Вони зупинились,бо не могли повірити, що така маленька дівчинка дійсно вишиває. Думали,що вона грається. І я завжди мріяла розказати про наші родинні вишивки. Мистецьких відкриттів немає, але є добра душа і позитивна енергія.

Взагалі я хотіла зробити кілька блогів: про вишивки нашої родини, про книжки з старої бібліотеки і про українських письменниць, особливо про Уляну Кравченко. Потім подумала,що дорога в 1000 км починається з одного кроку і почала…З надією на успіх і довге життя!