Чайні церемонії

Вже уявляю фото і описи:смачні сушені сунички зібрані власними руками в екологічному чистому полі.
Можна насиляти на нитку і робити намисто. Трошки поносити, а як набридне — запарити в чай! О, а можна просто носити таке смачне намисто (сунички, черешеньки, малинка, вишеньки, яблучка), а коли п"єш чай, щось відривати і запарювати.

До речі: екологічність суниць гарантується місцевими сільгоспвиробниками:10 років нічого не сіють.Романтики.

Ножиці/ручиці

Мої двоюрідні брати приїхали з далеких сіл рятувати нашу квартиру від кривих стін і потрісканих стель. МИ раді , бо приїхала родина, і часто згадуємо мого тата, їх дядька.

Сьогодні Толя кричить з кухні:
— Дайте ножНиці!
Мама поправляє:
— Не ножНиці, а ноЖИці, від слова "ножі", а не "ноги".

Покійний тато ще любив додати в таких випадках: ножиці/ручиці, ріжемо ножами, тримаємо в руках.
А якби різали НОГАМИ, то було б НОЖниЦІ.

P.S.Не знаю, наскільки правильне це пояснення з погляду філологів, але запам"ятовується легко і на все життя.

І тут Остапа понесло… мій кіносценарій.

Якби дівчина запропонувала головному герою:Я стану твоєю першою, коли ти будеш готовий. А він років десять готувався б і ніяк не доготувався б…Все думав, що не вартий , щоб саме ТАКА стала його першою. А вона вже вийшла б заміж тричі, мала б четверо дітей, і готувалася б народити п"ятого, і от її везуть в пологовий будинок, а він приїзджає і кричить : я готовий, готовий… а її вже на каталці повезли, і от вона повертає до нього голову і… 
каже, щось на зразок: пробач, я передумала,…. 

Хм, це банальне закінчення, вона всім кричить, геть від мене, поки я не покохаюсь з цим чоловіком, народжувати не буду. І всі виходять, залишають їх удвох, і тут у нього…. 

Хм, це банально. 

Тут влітає його сусідка і кричить до головної героїні: божевільна психопатко, йди вже народи свого п"ятого, а цього чоловіка залиш для мене…. Я хочу бути в нього першою…. 

Ох, це не банально, це вже справжнє "мило."

І в цей момент санітарочка Рая вривається в палату,щоб вигнати сусідку, бачить цього чоловіка і.. і розуміє, що це ж її перше кохання, і вона свого часу так і не наважилась з ним, бо думала,що не варта цього і пішла в парк з Васьою, а цей все ще чекає першу жінку, і вона давай до нього, всіх відпихає, Ваня, я ваша навєекі… 

Це вже повна банальність. 

Головний герой розуміє,що зараз він збожеволіє, втрачає свідомість, майже клінічна смерть, і вже летить тим коридором, і тут чує голос, Сину, воно тобі треба, ті жінки, йди вже лучче в монастир…. 

Епілог. Премудрий старець з цілительскими замашками на фоні монастирських стін. 
Черга жінок з дітьми і чоловіками чекають його благословення. 
Підходить молодий юнак:Отче, я кохаю її, і вона сказала,що стане моєю першою жінкою , коли я буду готовий… 
Обличчя старця кривиться від жаху, геть-геть, маро, кричить він, зриває з себе чернече вбрання і біжить в широкий степ…

Трансміфічні проекції в ці вихідні

20 – 22 лютого 2009 р. Міжнародний фестиваль ленд арту «Аплікація духу. Трансміфічні проекції — 2».
Міжнародний проект під загальною назвою «Аплікація духу» є щорічним і проводиться четвертий раз, цього року обкреслений допоміжною назвою «Трансміфічні проекції — 2», яка визначає тему. У проекті беруть участь представники з Польщі, Китаю і України.

Концепція: Термін «трансміф» — означає іншу реальність і є об’єктом трансфізічного, метаісторичного, філософського і художнього досвіду. Зрозуміло, що ступінь відмінності міфу від трансміфа може бути дуже різним. Міф має динаміку і з часом наповнюється масою випадкових елементів. Рухаючись крізь час, він розвивається, і змінюючи образ, наближається до трансміфу і відрізняється від свого початкового вигляду так, як відрізняються ландшафти історичних територій в різні часи свого існування. Загальною назвою проекту є «Аплікація духу», який походить від латинського слова «applikacio» і означає, – прикласти, приміряти.

Таким чином, учасники проекту, художники з різних регіонів України, Польщі і Китаю, створять міжкультурне середовище. Упровадять творчу проекцію свого сучасного трансміфічного метакультурного досвіду на територію Скіфського городища, під м. Немірів, що є історичним свідоцтвом існування стародавніх цивілізацій і овіяна великою кількістю міфів. Створені учасниками, в контексті загальної назви проекту об’єкти (ленд – арт, інсталяція, фото, відео, мультимедіа), виконують завдання «трансміфічної проекції» і візуалізують сучасне відчуття старовини через художній образ. Результатом є виникнення дискурсивного поля між глядачем і стародавнім міфологічним простором, де художник виступає посередником, медіатором, який сучасними художніми засобами долає, загальнолюдську штучну амнезію, створену нашаруваннями часу і різними історичними подіями.

Проект ділиться на дві частини:
Арт – акція (з 20 по 22.02.2009) .
Експозиційна. (з 20.03. по 30.09.2009.)

Програма першої, дійової частини проекту:

1. в 18. 00. – Презентація проекту « Трансміфічні проекції — 2» у РЦСМ «Арт – шик» м Вінниця.

21.02. з 9.00 до 17.00. – Створення, учасниками проекту, арт об’єктів на території скіфського городища під м. Неміров, Вінницькою обл.

22.02.с 9.00 до 17.00. – Фото — відео зйомка арт об’єктів на скіфському городищі з використанням повітряної кулі.

Організатори: громадська організація «Лабораторія актуальної творчості», Управління у справах сім’ї і молоді Вінницької ОДА.
Партнери проекту: Асоціація артгалерей України «Совіарт», РЦСМ “Арт – шик», Об’єднання громадських організацій «Відкрите суспільство», Вінницьке відділення Спілки фотохудожників України, агенція «Арт Поле», «Музей ідей» м. Львів, ЦМ «Дзиґа» м. Львів, Вінніцький обласний краєзнавчий музей.

Експозиційна, друга частина проекту: виставки презентації проекту в містах Львів, Київ, Вінниця.
Контакти
Никитюк Олександр
ВОГО “Лабораторія актуальної творчості”
artnight@rambler.ru
8 096 568 14 11

Найбільша помилка її життя? Марко Вовчок

Недавно дивилась документальний фільм про Марка Вовчка. Наталка Сумська грала Марію (там було кілька ігрових епізодів). Виявилось,що перед смертю Марія написала: найбільшою помилкою її життя був шлюб з Лобач-Жученком. І той зберіг цю записку! 

І ще там цитували лист до Етеля, де Марія описувала умови свого життя: вже кілька місяців вона причісувалась без зеркала. Там не було зеркала, і не було де купити. І вона себе не впізнала, коли нарешті подивилась на себе в дзеркало. 

Звичайно, в Тайші Абеляр теж не було дзеркала, але вона готувалась стати відьмою.Свідомо тренувалась, аби стати кращою. 

А Марія — готувалась стати мадам Лобач-Жученко? 

Стільки таланту — і така нещаслива. Чи я вже перебільшую. Бачила небо, писала, творила, мала любов і визнання…. Таке відчуття ,що за перші 30 років свого життя вона вибрала всю долю. Аби потім мати зачіску без дзеркала і бути мадам Лобач-Жученко.

Вшанування квітів. Оксана Іваненко «Марія»

 Хочу квітів. Зараз зрозуміла,де я це надибала .В Оксани Іваненко ,"Марія". Паризькі квіткові базари і Марко Вовчок. Оце жінка була!

"Марія казала,- ніде, в жодному місті,вона не бачила,щоб так любили квіти, як у Парижі. Біжить якась бідна модисточка з роботи і обов"язково зупиниться купити мікроскопічний букетик з кількох фіалок…Робітник на риштованні каміння кладе, а на кашкеті у нього квітка."

Марія купує букет у молодої дівчини і дивується гідності, з якою та поводить себе.
" — Ви, певно, з чужої сторони? Правда, наш Париж чарівний? Я не можу намилуватись ним. Увечері, коли пощастить розпродати все, як люблю сидіти, і дивитись,дивитись, і думати……

— Про що ? — запитує Марковичка.
— Про все. Про все,що хочу, можу думати."

І з того читання у мене з"явилась маніакальна пристрасть до своєї азалії: хочу,щоб у мене в кімнаті постійно була квітуча азалія. 
А азалія простояла два місяці і потихенько засохла……Друзі кажуть, треба її обрізати, може відновиться ?Не хочу обрізати,хочу нову і квітучу! 

 

 

Нічне читання.Маурін Лі.

Іноді я люблю читати дамські романи…якщо текст вартий і сюжет цікавий. Останні місяці підсіла на Книжковий клуб( недалеко від дому магазин відкрили), і регулярно поповнюю бібліотеку їхніми СТАРИНКАМИ (новинки дорогі).  Купую не менше чотирьох книжок і клуб мені впихає непотрібну книжку з кросвордами чи блокнотик для запису рецептів… 

Зате є що читати коли лежиш з високою температурою.   

Читаю про жінок, які життя своє влаштовують за власним бажанням. Йдуть за власним серцем, хоча дорога квітами не встелена. Кохають, помиляються, старіють…  але себе не зраджують..

 

Панночка на городі.»Хризантеми» Уляни Кравченко.

і за вікном йшов сніг. Дивний чоловік сипав з даху білими клаптиками паперу перед її вікном. Потім він наклав на себе руки. Але це вже інша історія.

А Марта виросла. Жила як хотіла, наскільки це було можливим в провінції.

Тут на сцені з"явилась ще одна оригінальна постать з числа знайомих батьків, на цей раз жінка. Мамина приятелька, власниця модного салону одягу у Львові. Щороку надсилала матері кілька модних суконь в подарунок. Якось надіслала і для Марти. Але дівчина не любила тогочасних модних тусовок, на вечірки/бали не ходила, тому наймодніші сукні вбирала виключно для прогулянок власним городом. І так що вечора.

Одним словом, аристократка. 

Хто вигадав це свято…

Сиджу дома. І нікуди не піду. Вчора було наче свято всіх закоханих. Так, це чуже комерціоналізоване свято, вигадане аби в людей витягти побільше грошей на непотрібні речі. Я це розумію.

Словом, я купила йому подарунок. Вибирала, довго думала…Він подякував і сказав,що не подумав!!!! і може подарувати мені три прекрасних слова: "Я люблю тебе…"

Я подякувала. А телефон сьогодні в руки не беру. 

 

Хор імені Верьовки

Вже в 1991 році вона пішла на концерт вдруге. І коли заспівали "Боже великий,єдиний.." люди в залі почали вставати.Мама розповідає,що там був якийсь начальник і він ніяк не міг наважитись встати, все озирався, хто встав , а хто — ні, а потім теж встав.

А сьогодні вона піде на концерт втретє… Є речі вічні для нації. Святий вечір. Шевченко."Щедрик"Леонтовича. і хор імені Верьовки .