Школа чорнявої Кави. Продовження

КОНКУРС ЕРУДИТІВ

Готував пернатий клас
Конкурс ерудитів раз.
Оточили на перерві
пташенята Каву:

— Підеш з нами?
— Не піду, з вами не цікаво, —
Каже сонно воронятко.
— З ким? – сміється солов’ятко. —

З тим цікаво, хто читає,
На екскурсії літає?
Чи цікава та лиш птиця,
Котрій в класі добре спиться? —

Дві сороки пролітали,
Як почули – реготали:
— Кава – ерудит? Потіха!
Можна луснути від сміху!

Воронятко побіліло,
Від образи затремтіло
І кричить:
— Піду я геть!
Все із вами шкереберть!  

Перепілка затовста
Й має куцого хвоста,
Солов’ята – дрібноптиці,
Жоден в друзі не годиться.

А сороки … взагалі
Не потрібні на Землі! —
Розлетілися пташата.
Обійшлись без вороняти.

Аж закашляв строгий Крук,
Мудрий вчитель всіх наук:
Перш ніж високо літати,
Вчіться приятелювати.

І строкаті, і сіренькі ,
І цибаті, і дрібненькі…
Всі ми – діти Верховіття,
Рівні у пташинім світі. —

В Кави сльози на очах,
Каже, схлипуючи, птах:
— Може, ви усі тут рівні,
Та мені немає рівні.

Я ж бо особлива птиця.
З вами геть не слід водиться.
Друзів кращих я знайду.
До побачення. Піду…

ПТАШИНИЙ «РАЙ»

Знялась птиця на крило
І майнула у село.
На подвір’я залетіла,
Між курчат пухнастих сіла.
Та малята налякались,
Всі під квочку поховались.

— Ой, рятуй, матусю люба,
Це, мабуть, курчача згуба!
Глянь, дзьобате і страшне!
Мабуть, з’їсть воно мене.

Привіталась Кава чемно.
Каже:
— Не кричіть даремно.
Здалеку я прилетіла.
Друзів тут знайти хотіла.

Дуже милі ви, пухнаті,
І, здається, теж крилаті.
Будьте ви такі ласкаві,
Розкажіть, будь ласка, Каві,
Чи харчів у вас доволі?
Чи навчаєтесь у школі? —

Квочка враз відповідає:
— Віри вам у нас немає.
Як ворони тут бувають,
То курчата пропадають.

Але ти, мале, кирпате,
Шкоди з тебе небагато.
А тому скажу, як є:
Це подвір’ячко моє!
Дружна тут живе родина —
Вся рідня моя пташина.

Курочки – мої сестрички,
Ось курчатка. Там – індички,
Каченята, гусенята.
Он курник – то наша хата.
Є там гнізда – вибирай.
Їжі вдосталь.
— Наче рай! –

Воронятко дивувалось
І навколо оглядалось:
— Ви навчаєтесь у школі?
— Ні, та маємо доволі
І поїсти, і попити,
І гнізда не треба вити.

— Хочу жити з вами я.
— А у тебе є сім’я?
— Я не повернусь ніколи,
Бо… відправлять знов до школи.

Кажуть: «Вчися!» А для чого?
Ви живете і без цього.
— Так, навчання – це дурниці,
Не потрібні мудрій птиці.

ВІДВАЖНА ВОРОНА

На подвір’я вибіг кіт
І присів біля воріт.
Роздивився, що за птах,
Та й сховався у кущах.

Вороня кричить:
— Ой лихо,
Він курча поцупив тихо!
Нумо, — мовило до квочки, —
Порахуй свої клубочки!

— Я не вмію рахувати.
— Скільки ж було їх?
— Багато.
Вороня наполягає:
— Та когось не вистачає!

Роздивилась діток мати:
— Все гаразд. Курчат … багато.

Мріяв кіт в кущах тим часом:
«Свіжим поласую м’ясом».
Та відважна наша Кава
На паркан злетіла жваво.

Зирк – курчатко кіт волоче,
Шкірить зуби — з’їсти хоче.
Закричало воронятко:
— Швидше, кури і курчатка!
За котом! Вам слід злітати —
Братика порятувати! —

Галас враз птахи зчинили —
Кудкудахтали щосили,
Ґелґотіли і шуміли,
Та злетіти не зуміли.
Як не вчитися літати,
То паркан не подолати.

Вороня одне кота
Вмить схопило за хвоста.
Цього кіт не сподівався
Озирнувся, здивувався:

— Чи бува таке в котів,
Сам сніданок прилетів!
Мабуть, я сьогодні зранку
Зайве випив валер’янки.

Поки кіт прийшов до тями,
Кава привела до мами
Перелякане дитятко.
Оточили їх курчатка,

Стали вороня прохати:
— Ти навчи нас рахувати.
— Кажеш, у птахів на волі
Діточок навчають в школі?

— Там малята підростають –
І рахують, і літають,
І співають дуже гарно.
— Дні втрачаємо ми марно.

Лиш поїсти, погуляти,
Й своєчасно лягти спати.
Ти ж розумна он яка,
Вчителька для курника! —

Тут сказала слово квочка,
Що сиділа в холодочку:
— Півень наш умів літати
І «Ку-ку-рі-ку!» співати.

Він злетить, бува, на пліт,
Та й співає на весь світ!
— Чом же більше не співає?
— У бульйоні спочиває.

Хочеш ти курчат навчати?
Ні, такому не бувати!
Я скажу тобі, як є.

Слухай, серденько моє:

Не мороч ти голову нашій дітворі!!!
Хочеш – будь учителем…
…в іншому дворі!

Повела ворона оком
На пташину ту родину,
Та й злетіла ген високо,
За паркан, на горобину.

Краще жити серед мудрих,

Розумнішим станеш теж.

Бо як поведешся з дурнем –

Неодмінно пропадеш.

 

 

Чи потрібна школа птиці ?

«ГАРНА УЧЕНИЦЯ»

Стала доця підростати,
Час до школи віддавати.
Мудрі птиці Верховіття
Теж зробили власним дітям
Чарівну пташину школу,
Щоб вивчали все навколо:

Де ховається жучок?
Де зимує черв’ячок?
Їстівна чия личинка?
Має вміти все дитинка:
І лічити, і читати –
Мудрим птахом виростати.

Вся вороняча родина
В школу рядила дитину:
Носика гарненько вмили,
Пір’ячко причепурили…

Гарного портфеля дали
Й акуратно в ньому склали
Зошити та книжечки, 
Найсмачніші черв’ячки.

— Донечко, лети, навчайся
Та розуму набирайся! —
Одвели дитину вчиться,
Сіли край віконечка:
«Вийшла гарна учениця
Із нашої донечки.» 

ВЕРХОВІТНЯ ШКОЛА

Зграйка учнів-пташенят.
Всі за партами сидять:
Шпаченя із ластів’ятком,
Жайворон із солов’ятком,
З чижиком перепеличка,
А з горобчиком синичка,
Сорочата поряд сіли.
Невгамовно скрекотіли.

Кава в класі наче пава:
Чепурна, струнка, цікава.
Бантів стрічечки яскраві
Дуже личать нашій Каві.
Запитали в Кави діти:
— З ким хотіла б ти сидіти? —
Вороня сказало прямо:
— Хай зі мною сяде … мама.

ПЕРШІ ВРАЖЕННЯ

Учениця йде зі школи, —
Вся рідня летить навколо.
Повсідались на вербі
у сімейнім колі:

— Чи сподобалось тобі
Навчання у школі?
Подивилось:
— Ну й смішні! —
Вороня сказало. –
— Чи сподобалось мені?
Краще б не питали!

Школа – це вам не сирок!
Найстрашніше там — у р о к!
Все «не каркай!», «не літай!»,
«Не крутись!», «не позіхай»…

Лиш читання та писання,
Додавання, віднімання…
Різні ось такі дурниці.
Чи вони потрібні птиці?

Що робити, я не знала,
Та й тихенько задрімала.
Не минуло й п’ять хвилин…
(Лихо, що й казати)
Розбудили, не дали
Солодко поспати! 

Вчитель каже:
— Прокидайся,
До роботи долучайся.
Зробиш нам а н а л і з слова
Дуже гарного: «ко-ро-ва».

Я й кажу:
— Якого слова?..
Де корова нездорова?..
Хай а н а л і з їй в лікарні
Зроблять у ветеринарній.

ПЕРШІ СЛЬОЗИ

Якось після школи дочка
Тихо плакала в куточку.
Плаче й каже:
— Люба нене,
Чом ім’я погане в мене?

Аж бабуся підлетіла:
— Якнайкраще ми хотіли!
Імена всі перебрали,
Тиждень думали-гадали…

Доця в сльози:
— Через вас
З мене дражниться весь клас:
«Кава –
Роззява!»

Є у нас у класі Клава.
Птиця теж, як я, чорнява.
Люблять всі її птахи —
Різнопері дітлахи,

Бо ім’я чудове має.
Її кожен поважає.
Я не хочу бути Кава!
Називайте мене Клава.
«Клава –
чорнява!» —

Що ж, порадились матуся,
Тітка, дід, татусь, бабуся.
— Клавою назвати Каву?
— Що ж, ідея це цікава,

Щоб у школі не дражнили,
Щоб з дочкою всі дружили,
Поміняємо ім’я. –
Так вирішує сім’я.

День минув, чи може два…
Розболілась голова
І у мами, і у тата.
Вся сім’я сумна крилата,

Бо мала чорнява дочка
Знову плаче у куточку:
— Через вас, через вас
Знову дражниться весь клас:
«Клава –
Роззява!»

Знову дочку перезвали.
Сто імен вже їй давали:
І Каркуся, й Каркуріта,
І Кармен, і Кармеліта…

Та ворона на уроках
Все л о в и л а ґ а в, 
Ось тому її „Роззява”
Клас і називав.

 

Школа чорнявої Кави

От хто читає мої блоги, той знає про Люду, мою любу подругу і маму моєї похресниці Маші. Крім того, що Люда є дружиною Роми, який подвиг нас на подвиг з яблунями (подробиці в «Куди тече ця річка»), вона ще й пише казки для дітей у віршах.
Передісторія казки така. Якось Люді поставили помилково один страшний діагноз і вона задумалась про життя і про своє призначення. А якщо її  (тьху-тьху) не стане, хто дітей навчить жити? Скажу по секрету, я теж перебувала в претендентах на «навчання дітей життєвій мудрості». На щастя, цей відповідальний обов»яок мені не загрожує, а от Казку про Каву я читала з задоволенням. Шкода тільки, що в результаті редагування ( казку видаватимуть в рамках програми обласної адміністрації) історія Кави стала трохи коротшою і позбулась найгарніших віршів ( на мою суб»єктивну думку).

Я схиляю Люду зробити блог з історіями про Каву, та не знаю, які умови видавництва, чи дозволяється викладати твір повністю в Інтернеті перед виданням. Тому, читайте уривки.