Куда обращать внимание выбирая сервера.

Куда обращать внимание выбирая сервера.

Установка и запуск сервера дает возможность урегулировать различные проблемы по выполнению которых нужно довольно большие мощности, упорядочивания первостепенных а также дополнительных копий нужных информационных данных, организация внешнего подключения к программам и другим сетям организации. Выбор правильного сервера для организации помогает создать стабильный доступ к рабочим данным фирмы. До совершения покупки также необходимо установить задачи сервера т.к. От подобного напрямую зависит итоговая стоимость сервера а также его обслуживание.

Сервер, первым делом, есть мощным пк, что способен на высокой скорости осуществлять различные вычисляемыые задачи как vps, и дополнительно скапливать в себе все данные компании. В пользу большего удобства сервера решили классифицировать согласно их назначению и установленных целей. По этой матрице сервера разделяют на:

Сервера, на каких распределяются крупные размеры информации. Подобные сервера целенаправленно смонтированны под БД.

Сервера, в задачи которых включается функционирование кодов, которые требуют больших мощностей и на котором имеет возможность действовать несколько участников зараз.

Другие виды сервера можно причислить к файл-накопитель, они используются для упорядочивания данных и подключения к нему разных видов юзеров

Но, должны уточнить что эта сортировка является весьма условной и очень часто сервера осуществляют сразу множество функций при работе.

По таким компонентам как ОЗУ, процессорная мощность, емкость винчестера делают функциональную систематизацию серверов. Равным образом значительно влияют на похожее дифференцирование величина блока а также его виды.

Ну, теперь начнём с первых ходов по точному выбору сервера.

Первоначально поставьте цели и задачи, что начнет осуществлять будущий сервер.

Очередным шагом станет описание будущего условия а также позиции под функционирования сервера. Важное условие узнать численность пользователей, какие будут использовать серверные потенциалы машины.

И напоследок, следует выяснить каковыми производственными мощностями будет владеть ваш новый сервер. Мы рассуждаем о таких мощьностях как процессор, жесткий диск и прочее

Неизменно до покупки установите правильно сделайте оценку текущих потребностей для фирмы. Перечисленное позволит вам избежать покупки сервера с недостаточными или лишними мощностями, а посему — не совершать излишних растрат. Если вы покупаете компьютер с невеликими мощностями то может возникнуть проблемы с полноценной службой серверной деятельности, следовательно может появиться множество погрешностей или недоступность сервера. Если будет закуплен сервер с мощностями которые перекрывают потребности, значит это поведет лишние расходы на обслуживание и работу оборудования.

Наши рекомендации предоставят вам шанс найти себе сервер, что станет подходить любым вашим потребностям. И вам необходимо учесть вариант увеличения мощностных параметров сервера по мере увеличения бизнеса. Теперь вы можете купить для себя приличный заказать сервер и вовсе не заботится о устойчивой работе и исполнения назначенных заданий.

И, подведем итоги. Сперва требуется принять решение какие скрипты будут выполнятся на сервере, сколько работников начнут иметь к нему аккаунт и как много намечается одновременных подключений. Далее выясняем как много енергии будет при этом потребляться и с данных параметров браться к анализу требований на приобретение сервера.

Искренне желаем вам удачной работы и роста вашей фирмы.

Цель по покупке желаемого выделеного сервера

Цель по покупке желаемого выделеного сервераОсновная ситуация в том что термин «Сервер» от британского означает как слуга. И точно, сервер оказывает довольно важные сервисы для почти всех специалистов большинства отраслей. Поэтому AHKOР всегда стал довольно надежным, и по этой причине весьма дорогим. И не всегда все сервера являются более сильными чем стандартные легкие компьютеры. А также исключительно интересный случай заключается в том что если уж сервера работают на специалистов, в этом случае владельцы их стало быть повелителями.

Разберем значения и задачи.

Сейчас постепенно подойдём к такому факту что поручения какие делает сервер позволено применить для всевозможных серверов, а разрешается и сконцентрировать пару поручений на определенном сервере. Сначала нужно подразумевать что в компаниях севрерных кластеров больше нежели один, это обуславливается тем что в силу входят некоторые моменты, которые нужно разобрать по отдельности. Скажем что подобные разделения имеют весьма относительный характер.

1. Компьютер что предназначен для всяческих программ.

Подобный сервер делается весьма эпизодически. Он нужен для выполнения очень сильных проектов, главным образом это кодовые задачи аудиторских программ или сторонних кодов что требуют довольно немалых мощьностей для собственных вычислений. Как правило, в небольших компаниях данные проекты бывают крайне редко и по данной причине такие сервера приобрели не самую широкую понятность. Подобный вид серверов требует наличность мощных апаратных ресурсов, мощные чипы новейшего поколения, и большого размера ОЗУ. Дополнительно неприменным моментом есть факт наличия дополнительных носителей данных и массивная остуживающая сборка.

В итоге — это весьма недешевые сервера. Но на таковых серверах монтируется сервер под Xrumer, и выполнять работу по включении прочего ассортимента проектов.

2. Сервер для терминальных задач

Данный компьютер содержит порядочно сходства с информационным сервером для дополнений. Смысл данного терминального включается в таком что сервер назначен для многих пользователей с разнообразным уровнем допуска. Данная технология предоставляет возможность законнекчиваться к аппарату от различных узлов (зачастую очень слабых) и осуществлять на нем самые разные вычисления и выполнять проекты. Это может быть как торговая так и аудиторская приложения. От такого сервера требуется мощная и неотказная отдача, ведь за раз к нему должно быть подсоединено много абонентов. Зато к данному серверу могут приспособляться абоненты с нетбуков и телефонов.

На видеотерминальный вход подключаются пользователи под особые скрипты и программы.

Во всех обстоятельствах поиска сервера следует принимать во внимание несколько признаков, что довольно значительны при работе.

Сервера отнюдь не становятся рабочим местом для специалистов. Чем реально меньше сотрудники имеют в своем распоряжении к ним допуск, тем безопаснее.

Не следует удалять от серверных станций мышки и атрибуты. В самый неподходящий час они окажутся очень важны

Крайне принципиальным аспектом в работе серверов является электричество. Не скупитесь на ИБП и аккумуляторах.

Сервера извечно имеют необходимость в проф поддержке. Поэтому помните наблюдать за цветными маяками и пронизывающими тонами издаваемым информационным сервером. Желательно уведомить о сигналах заранее, чем потом подправлять неполадки.

Сервер будет работать довольно длительнее при условии, что его совершенно не будут задирать дополнительно. Никаких индивидуальных задач, только принятые. Когда он не работает круглыми сутками, значит так порой лучше, будет работать лет 6, а то и более.

Макс Кідрук.Навіжені у Мексиці

Обкладинка обіцяла багато. Остап Бендер з Індіаною — посуньтесь, навіжені йдуть. Ну, я дисциплінована членкиня Книжкового клубу, раз в квартал купую там щось, і …. купилася.До речі, не пошкодувала.

З українською сучасною літературою взагалі складно, чомусь від кожного автора чекаю шедевра. А бувають просто гарні книжки, не шедеври, а читати приємно.

Отже, «Навіжені в Мексиці» — розповідь про пригоди двох пройдисвітів, які намагаються розбагатіти. Звичайно, не чесною працею, коли це хтось багатів чесною працею, от і їм смішно про таке думати, а от обдурити когось, ну як Остап Бендер, чи скарб знайти,  як Індіана Джонс, — такі методи двом парубкам підходять.

Головні герої мені не сподобались категорично. Їх дії – теж. Дещо просто обурило, це навіть не смішно, труїти кіз дихлофосом, дурити наївних індіанців, перевозити наркотики. Такий нежіночий роман, точно. Мамі моїй не сподобалось, вона перші десять сторінок прочитала і покинула. Брат – дочитав «Навіжені в Мексиці» до кінця, покрутив носом, мовляв, «не дуже», а  смак літературний у нього, як у цілковитого технаря, вишуканий.

—         А Гватемала? – обережно натякнула я.  – Як тобі Гватемала?Транспортування борошна? День Незалежності?

У брата загорілись очі:

— Ну хіба що Гватемала! 

І мені сподобалось про Гватемалу. Як написати, щоб не переповідати зміст, не знаю. Скажу, що більшу частину минулого року я перебувала в депресії, але над «гватемальським епізодом» – реготала до сліз.  Взагалі, я часто сміялась, читаючи «Навіжених в Мексиці». І мені категорично не подобаються головні герої. Їх дії – теж. Але це не заважало реготати до сліз.

В моєму особистому рейтингу сучасної української  прози, прочитаної останнім часом, книжка «Навіжені в Мексиці» займає перше місце. Це не шедевр ( якщо не брати до уваги «Гватемалу», Гватемала геніальна, Гватемала шедевральна), все інше – просто добре читання, оте, що російською мовою називають « чтиво»,  «чушь невероятная, читал не отрываясь».

Я й читала, « не отрываясь».Я пишаюсь, що в українській літературі є такі книжки  як «Навіжені в Мексиці»і такі письменники як Макс Кідрук.

І як українці відзначають гватемальський день незалежності, я теж пишаюсь. Хоч воно й дурня повна.:)

Три книжки про мезальянс. 1000 днів у Венеції.Белая масаи. Століття Якова

Подумала про читані останнім часом книжки і зійшлося у мене, що в трьох була тема мезальянсу, нерівних шлюбів. В сучасному світі перепони між людьми стираються, та все ж, було б наївним думати, що донька голівудського актора і сільський парубок з Поділля ( я не про того парубка, що у Гарваді навчається, а про того, що живе собі у Почепийлівці у власній хаті з мамою і дідом) можуть знайти спільну мову аж настільки,щоб побратись. Мова не про кохання, кохання можливе, а от спільне життя людей з різним вихованням, цінностями, статками — це трішки інше. Як каже одна моя подруга, чоловік і дружина мають бути «рівня». 

А тут аж три історії, в яких «нерівня», і що цікаво, от феміністичний світ настав, чоловіки в цих парах знаходяться на нижчому рівні статків, порівняно з жінками.В усіх трьох книжках жінки заможніші, мобільніші, ініціативніші і рішучіші. Саме жінки приймають рішення переїхати до своїх коханих, кидають друзів і родичів, звичний світ і… до мужа.

Що ж цього вийшло? Найкраще склалася історія у Марлени де Блазі,»Тисяча днів у Венеції», вона переїхала в Італію до коханого, і, наскільки я розумію, змогла пристосуватись до нового життя. Зробила ремонт у маленькій квартирці свого чоловіка, накупила гарних скатерок і покривал, адаптувалась на місцевих базарах і навіть підштовхнула чоловіка змінити життя, покинути роботу в банку заради давньої мрії. Коли я пишу «підштовхнула», то маю на увазі, що вона не пиляла мужа щодня, «а нащо тобі та дурна робота», а просто своїм прикладом і енергією спонукала його до дій. При цьому, у них не було все аж так гладенько-солоденько, вони довго притирались одне до одного, просто рецепт успіху від Марлени де Блазі — «бути собою», дбати про власні інтереси. Наприклад,  вона готувала для себе однієї їжу, бо хотіла їсти, а що чоловік в цей час спав — не важливо. Вона хотіла працювати кухаркою, і домовлялась про це з ресторанами, бо таке було її бажання.Врешті, вона купувала всі ті покривала, підозрюю, за власні гроші, бо хотіла жити серед красивих речей. А що? Мала чекати , поки муж заробить?

Інша відважна жінка,Корінна Хофманн, історію свого шлюбу розповідає у книжці «Белая масаи», так називається і одноіменний фільм, якого я не бачила. Якщо Марлена де Блазі переїхала до коханого у Венецію з США, то швейцарка Корінна Хофманн — вийшла заміж за воїна племені масаї у Кенії. Не хочеться мені писати «біла жінка за чорного»,відгонить расизмом, бо тут мова не про колір шкіри, а про стиль життя. Жінка залишила славетний швейцарський достаток заради примарного щастя у кенійському селі. Прожила вона там чотири роки, народила доньку, організувала власний бізнес, навіть кілька,і врешті — важко їй було,от. Коли читаю «Белая масаи», скаладається враження, що Корінна була у шлюбі з підлітком. Вона заробляла гроші, а чоловік їх тринькав. Як  мала дитина, він радів купленій машині, відкритому в селі магазинові, але все те вважав дарунком доброго чарівника, і вимагав, щоб родичів возили на базар на їх машині, а Корінна оплачувала бензин. В його уяві всі ті блага брались нізвідки, а не базувалась на праці дружини, і мабуть через це він так легко їх віддавав. Я не про гроші пишу, а про різні світогляди, дружина працювала задля добробуту родини, а  чоловік — щоб потішити племя  дармовими послугами. Книжка написана від імені жінки, але мені дуже цікаво, як чоловік сприймав отой свій шлюб, чому він погодився одружитись з європейкою. Бо з Корінною Хофманн все ясно, у тій пісеньці українській, «вона його вірно любила».

Наш сучасник Володимир Лис написав гарний роман «Століття Якова». В мене є деякі зауваження до об»єму, дуже вже тоненька книжечка як на роман, от якби їх об»єднати з «Музеєм» Оксани Забужко , а потім поділити на два, то було б якраз добре. Але не про це мова, а про мезальянс. І там він є. Описаний чоловіком. Як і всі в нашій трійці, головний герой «Століття Якова»  знайшов собі дружину з інших світів. Статки, національність, виховання, освіта, походження  все було різне у шлюбі Якова і Зосі. Знову ж таки, гроші і становище в суспільстві були у дружини. А дурноватий гонор  — у чоловіка.  Яків поводить себе  з дружиною як класичний придурок, змушує жінку жити в селі , працювати на городі, доглядати за худобою. А вона на все те погоджується, бо «вона його вірно любила». А я вважаю, що придурок він,от.

То ж який висновок ми зробимо з цих трьох історій, шановні пані і панове? По-перше, читайте книжки, вони джерело знань.По-друге, зберігайте себе у стосунках, бо ваш партнер про це навряд чи подбає. А по-третє, йдіть за покликом серця, можливо, вам пощастить, як Марлені де Блазі, бо одна з  трьох історій точно має щасливий кінець.

Один шанс з трьох — це багато.

 

100 книжок,які….

1. Валерій Шевчук.Дім на горі

2. Валерій Шевчук.Стежка у траві

3.Михайло Стельмах. Гуси-лебеді летять.

4.Михайло Стельмах. Щедрий вечір

5. Надія Суровцева.Спогади

6.Ірина Вільде.Сестри Річинські

7.Ірина Вільде.Повнолітні діти (обидві версії)

8.Віктор Близнець.Звук павутинки

9.Віктор Близнець. Земля світлячків

10.Марко Вовчок. Маруся

11.Олександр Довженко. Україна в огні

12. Олександр Довженко. Щоденники

13. Іван Нечуй-Левицький. Старосвітські матушки і батюшки

14.Гелій Снегірьов.Набої для рострілу.Ненько моя,ненько

15.Юрій Винничук. Місце для дракона

16.Василь Стус.Листи до сина.Щоденники

17.Нецензурний Стус

18.Марія Савчин. Тисячі доріг

19.Козцькому роду нема переводу або Мамай і Чужа молодиця

20.Анатолій Дімаров.Крила

21.Костянтин Москалець. Келія чайної троянди

22. Віктор Петров.Романи Куліша

23.Улас Самчук.Волинь

24.Олег Чорногуз. Я хочу до моря

25.Оксана Іваненко. Казки

26.Уляна Кравченко.Хризантеми

27.Євген Плужник.Галілей

28.Іван Франко.Мойсей

29.Олена Пчілка.Скарб

30.Іван Ле. Северин Наливайко

 

 

Книжки, які ми вибираємо

Після деякої перерви я знову почала писати про книжки. Виникло питання — як писати? Отаке питання з серії вічних, не про що, а саме  як? З одного боку, мені хочеться максимально виписати власні враження, з іншого — не хочеться аж надто розкривати сюжет, бо інакше нецікаво буде читати іншим. Через те я люблю прочитати рецензію на вже читані книжки, співставити враження, ще раз поміркувати  над ідеями, іноді просто продовжити насолоду.

То як писати про книжки?

Я вирішила згадати, що саме мене надихає прочитати ту чи іншу книжку .

По-перше, рекомендації добре знайомих людей, моїх друзів, які знають мої смаки і  мене. Це люди ,з якими я багато років читаю одні і ті ж книжки, і я точно знаю, якщо Олеся, Наташа,Оксана кажуть «прочитай»,а ще краще —  дають книжку, то мені це сподобається. Разом з тим, є люди, з якими наші смаки не співпадають на всі сто, і рекомендовані ними книжки я читатиму з обережністю.

По-друге, відгуки у блогах. Це можуть бути як блоги читацькі, так і «професійні». Якщо мама маленької дитини напише:  «ця книжка найкраще описує реальність материнства», я запишу назву у свій читацький список . А  коли ця  сама мама про іншу книжку скаже :» Я відпочивала і раділа», то читатиму обов»язково.В ЖЖ є гарний блог журналістки з США,http://turtle-t.livejournal.com/, вона час від часупише про найбільш популярні кижки, і завдяки їй я прочитала «Тайную историю»  і кілька книг Пиколт.

По-третє, книжки у книжках. Деякі мої улюблені твори спонукали перечитати те, що читають головні герої чи на що посилається автор у своїх роздумах. Після Фаулза я читала Джейн Остін і Шекспіра,  з захоплення психологічними порадами Рейнуотер народилась любов до Анаїс Нін , а Сапковський своїм списком найкращого фентазі змусив витратити чимало часу і грошей на «Короля першого і останнього», «Дюну» , Урсулу ле Гуїн і Андре Нортон. Пишу про гроші, бо з цього списку мені мало що сподобалось настільки як «Сага про  Відьмака».

Якщо мова зайшла про списки, то ось четвертий пункт, я іноді читаю те, що знаходжу у списках «100 найкращих книг всіх часів … і т.д.». Правда, більшість з тих списків я давно прочитала, на щастя, не все.:)

Пункт п»ятий. Рецензії і огляди професійних критиків. Мелле  на Блоксі рекомендує гарні дитячі книжки, а Ірина Славінська   в «УП» пише огляди про «дорослі». Завдяки Славінській я прочитала Щигела»Зроби собі рай», і треба сказати, що ніяким іншим способом я не змогла б дізнатись про цю книжку.А от Ольга Токарчук, яку рекомендувала теж Славінська, не пішла, виявилась для мене нудноватою і передбачуваною.

Шосте. Раніше я читала книжки з рекомендованих «Космополітен». Жодного разу не розчарувалась. «Диявол носить Прада», «Щоденники няні», «Крісло русалки», «Таємне життя бджіл» — це все рекомендації  жіночого журналу. Зараз я його не купую, і давно, так що  назви модних книжок не знаю.

Сьоме. Екранізації. Після «Сутінок» перечитала усю вампірську сагу, фільм мені майже насильно всунула подруга, а книжки далі я купувала сама. До речі, наступні  «сутінкові «фільми не сподобались.

Восьме. Буваю блукаю по книгарні, візьму щось в руки, прочитаю кілька рядків — і відчуваю, що моє.Іноді дійсно моє, кохання з першого погляду, а буває,що помиляюсь, тоді «привіт,букіністи і бібліотека сільскої школи, до вас їде нова книжка».

Стиг Ларссон Девушка с татуировкой дракона

Ларсон

«девушка с татуировкой дракона» в рецензіях названа і детективом, і трилером.

Як на мене, це дуже з натяжкою. Детективна складова закінчується десь на середині книги:маньяка знайшли, а далі , як в добрій мильній опері, описується життя в постманьяковий період. 

До речі, про маніяка. Я розумію, що автор хотів показати масштаби насильства проти жінок, але навіщо було вбивати кицю? Такий банальний сюжет: в кінці кожного розділу з’являється киця попити молочка,а потім, перед викриттям маніяка , її вбивають. І банально, і кицю жаль. Тому любителям киць не рекомендую читати цей твір.

А чия душа може пережити смерть киці, напишу ,що це , на мою думку, не детектив, а роман про життя дівчини з особливими потребами. Головна героїня, та сама, з татуюванням дракона, частково дієздатна особа 24 років. Вважається, що вона не може самостійно розпоряджатись своїми грошима (хоч заробляти гроші закон їй дозволяє). Ось це дівчисько, з медичним діагнозом і призначеним опікуном примудряється розкривати найбільш заплутані злочини, та ще й бог’зна якої давності.

Є над чим задуматись. В моєму різному житті були кілька років викладання основ соціальної роботи студентам-заочникам. Більшість моїх студенток працювали в державних соціальних службах. Вони постійно критикували виплати при народженні дитини, бо, мовляв, всі підряд кинулись дітей народжувати, а народжуються неповносправні і розумово відсталі. Я слухала-слухала, і якось сказала: «Чи впевнені ви, що до кінця розумієте божий задум? Хід еволюції? Настільки ви поінформовані, чим все закінчиться і яку роль в розвитку людства зіграють люди, названі вами інвалідами? » Такі риторичні запитання. Але дівча, виведене Стігом Ларсоном в своїй книжці, надто переконливе для прихильників теорій «нормальних» і «ненормальних» людей. Дівча зовсім нериторичне, як кажуть поляки. Можливо, вона ніколи не опанує до кінця програму середньої школи, та, поклавши руку на серце, хто з нас пам’ятає ті шкільні предмети? Хто може сказати, що абсолютно все зі шкільного навчання знадобилось в житті?

Героїня Стіга Ларсона знайшла своє місце в житті, і розповідь, як це їй вдалося, для мене цікавіша ніж банальний трилер зі зникненням жінок. Бо трилер передбачуваний, а дівчина — дивуватиме до останньої сторінки. Взагалі, не треба вважати інших дурнішими за себе, бо ролі в сучасному світі можуть змінюватись що миті. Той, кого вважали дурником, сам здатен всіх обдурити, а розумник — легко потрапить у пастку і не знатиме, як знайти вихід. Але коли дурник з розумником об’єднаються — це стане сюжетом книги «Девушка с татуировкой дракона», не найгіршої з читаних мною останнім часом.

Донна Тарт. Тайная история

ТартАвторка отримала 450 тисяч доларів за дебютний роман «Тайная история» . Всі, хто читав, хвалили.Мене заінтригували рецензії, і я наважилась на подвиг: читала роман з монітору, бо паперовий варіант не знайшла. Чесно шукала на Петрівці, продавці згадували, що було таке, але давно. А мені ось тепер приспічило його прочитати.
Це аж ніяк не той текст, який можна читати з монітора. Цей текст треба смакувати в сільському будиночку біля грубки, в тиші і спокої, і ніяких комп’ютерів, телевізорів, цивілізації загалом. Дехто пише , що це детектив. Ну, якщо «Колекціонер» Фаулза вважати трилером ( а я не вважаю), то «Таємна історія» Донни Тарт — детектив. Тільки в Донни Тарт хто вбивця відомо на перших сторінках, а коли те вбивство буде — ще треба дочитати.
Авторка описує атмосферу американського коледжу, життя групи студентів, які вивчають грецьку мову і взагалі античність. Група дуже маленька, аристократична, оповідач затесався в неї обманом, створивши собі уявну біографію заможного хлопця, який відмовляється від батьківської підтримки. Так от, ці милі діти, по вуха в античності, замислюють вбивство свого товариша. А ми, довірливі читачі, на сімсот з гаком сторінках слідкуємо за розвитком сюжету. Ясно, що того хлопця вб’ють, але якщо це зрозуміло одзразу, то про що ж Донна Тарт пише? Про грецьку філологію? Вживання прийменників в античних текстах? Про божевільних, які занурились в світ науки аж до повної втрати зв’язку з реальністю? Про невідворотність покарання за злочин? Про інфантильність сучасної молоді? Про небезпеку психоделічних експериментів ? Про відповідальність педагогів за своїх учнів?

А, бог її знає, про що вона пише. Головне, це читати цікаво.Рекомендую всім. Не пошкодуєте.

Джоан Харрис. 5 четвертинок апельсина

обкладинка

Джоан Харрис. 5 четвертинок апельсина. Власне, кожен автор пише про щось одне,і прочитавши другу книжку Харрис я, здається, почала розуміти як вона бачить цей світ.

Щоб там не писали в рецензіях, з самого початку «5 четвертинок апельсина» мене шокували. Я небагато читала книг про другу світову війну, в яких так легко прощалась би зрада своїх. Неважливо, хто свої, хто чужі, але в більшості випадків — співробітництво з ворогом засуджується. В більшості випадків, та не в світі Джоан Харрис. 

Її герої, діти і дорослі, живуть одночасно у двох вимірах, в сучасності і в сорокові роки минулого століття. Там, в пору свого дитинства, вони досить порозважались, не розуміючи, що роблять. На їх совісті — смерті й поламані долі рідних та сусідів. Але в світі Джоан Харріс не існує докорів сумління. В її світі, побачивши левів на верхній полці, треба зі всіх сил тягнутись до тих левів, ігноруючи посуд, що перетворюється на черепки. А взявши лева до рук, треба покрутити його в руках і сказати: «»Ні, це не те, що мені потрібно», і гордо вийти з крамнички, залишивши по собі руїну. 

Персонажі «5 четвертинок апельсина» Джоан Харрис — люди зі світоглядом первісних язичників,»закохані в життя поганини», єдине, що їх виправдовує — вік. Але й ставши дорослими вони не особливо картають себе. В їх світі немає ні гріхів, ні карми, бо змінити вчора неможливо, можна тільки жити сьогодні. 

Сьогодні літня вдова повертається на ферму матері, аби жити там, де пройшло її дитинство. Вона нікому не відкриває своєї таємниці, нікому не каже, що вона — насправді дочка саме тієї жінки. В спадок від матері Фрамбуаз отримала альбом з рецептами, і, гортаючи його сторінки, вона потроху згадує своє дитинство. Тепер вона розуміє, як її мати страждала від, на перший погляд, невинних дитячих жартів, як-от таємно принесений в дім апельсин. Мама дивно реагує на апельсини, в неї одразу ж починається мігрень, і на день-два діти мають повну свободу. А мама вгамовує біль морфієм. Апельсиновий запах переслідує її всюди, вона й не здогадується, що шкірка від апельсину лежить в її подушці, покладена молодшою донькою . Діти жорстокі? Так. Діти не вміють передбачати наслідки? Так. Все закінчиться дуже погано? Так.

Пахне сливами і французькою кухнею, прекрасний світ дитинства і благородної старості, і ніяких докорів сумління. Нехай минуле залишається в минулому. Сьогодні — тільки любов.

Ось такі п’ять четвертинок апельсина від Джоан Харрис.

«Что очень некрасивое» або фатальні жінки в українській літературі

Треба сказати, що до творчості Марка Вовчка я небайдужа з дитинства.

В Немирові наша родина рік жила на квартирі в саме тому будиночку з меморіальною дошкою, наче б то тут мешкала колись видатна українська письменниця (кажу, наче б то, бо за іншими даними, в будиночку було господарське приміщення). Я пам’ятаю, як відкривала їй пам’ятник біля школи. На пам’ятнику російською мовою писалось про «украинского писателя». Я досі дивуюсь, чому російською? В україномовному Немирові? Звідки таке вигадали ? Чим керувались? Адже до постанови 1982 року про поглиблення, поширення і підвищення ролі російської мови залишалось ще три роки.
Ще я любила Оксану Іваненко. Мама купила мені її «Казки», а потім принесла журнал «Вітчизна» з початком «Марії». Пам’ятаю, що уважно той початок читала, там все про Немирів, і згадувалось «миле село Вовчок», я тоді не знала, що тих Вовчків біля Немирова аж два, і , швидше за все, жоден не має стосунку до псевдоніма.
А потім я прочитала «Марію» повністю, і , вже старшокласницею, купила собі «Воду з кринички», повість про останні роки життя Марії. Якщо ви трішки знайомі з біографією письменниці, то пам’ятаєте, що вона несподівано залишила творчу працю, Петербург і в статусі мадам Лобач-Жученко стикалась безкрайніми просторами Російської імперії.

Ось версія Оксани Іваненко про причини цього фатального повороту долі:
«Але жінка не хотіла йти, поки не поговорить із «славетним Марком Вовчком». Невже Марко Вовчок не має серця і не вислухає її? Наче перед самими очима Марії мелькали тонкі руки в модних мітенках з дрібними оборочками. Марія бачила, як за пенсне весь час мигали очі, жінка швидко знімала його і протирала скельця — не від сліз, очі дивились уперто. Марії стало ясно — відвідувачка була переконана, що не піде звідси, доки не доможеться свого.«
Нагадую, що в той час Марія видавала журнал перекладів іноземної літератури, і пані в мітенках прийшла просити роботи.
Уява Оксани Іваненко домальовує те, що трапилось далі. 
«На яку біду саме в цю мить зайшла Надя. (Надія Білозерська, колега по журналу)
— Пробачте, хвилинку! Марусю, я зустріла Звонарьова, він просив тебе не зволікати з перекладом казок Андерсена.
— Казок Андерсена! — схопилася жінка. — Боже мій! Ви перекладатимете казки Андерсена! Ці божественні, незрівнянні казки, які я знаю з дитинства напам’ять! Ви ще не перекладали їх?
— Ні, — мовила Марія, не розуміючи, на що та наміряється.
— Будьте милостиві! Будьте великодушні! Зробіть добре діло. — Прохачка склала молитовно руки, як складають жінки в костьолах перед мадонною. — Дайте мені їх перекласти!
— Як? Адже просили мене,- щиро здивувалась Марія.
— Я знаю, знаю, ці казки не довірять абикому. У вас ім’я. У вас авторитет, а мене ніхто не знає. Хай ваше ім’я стоїть на перекладах, а зроблю я. Адже, певно, у вас і без цього невеликого перекладу є заробіток, а я, я — тут вона схлипнула, — ледь животію у злиднях. Часом я не можу купити дитині склянку молока.
— Гонорар за це буде зовсім незначний, — розгублено мовила Марія.
— Хай, хай копійки, мене й вони порятують. Певно, ви ніколи не знали, що інколи й копійки рятують! Я ж зовсім самотня в Петербурзі.
«

Далі, знову ж така , за версією Оксани Іваненко, розчулена Марія згадала, як голодувала з сином у Парижі, і погодилась віддати казки для перекладу » пані в мітенках». Правда, «щось муляло серце Марії — все вийшло якось негаразд. Але ж треба було допомогти? Чом тільки ця жінка така настирна й балакуча?»
Але не довірилась Марія своїй інтуїції, дала бідній жінці заробити і що вийшло?
Вже після виходу казок, в столичній газеті з’явилась стаття з промовистою назвою «Что-то очень некрасивое». Автор стверджував, що переклад Марка Вовчка, насправді, не оригінальний, а під її іменем надруковані раніше здійснені переклади Стасової і Трубнікової. Скандал! Сварки і з’ясування стосунків! У відчаї Марії хлопає дверима і їде з Петербурга. А про долю «пані в мітенках» Оксана Іваненко не пише нічого.
Але чому не пише? Якось дивно, що Марія віддає казки для перекладу «людині з вулиці». Як мінімум, «пані в мітенках» мала б представитись! А з якого дива вона так підставила бідолашну письменницю ? Авантюристка ? Чи тут щось інше?
Хто ж була та фатальна жінка української літератури? Я й сама дізналась про це тільки недавно, хоча вже років з дванадцять тримаю в голові історію цієї фатальної особи. Але, дивно мені, що Оксана Іваненко не зв’язала докупи два, мабуть, відомих їй факти.