Моя невгамовна відьмочка

Плекаю таємну думку привчити Ганку до читання. Тягаю в село їй то «Муфтика», то Пеппі, то Алісу. Ганці ж читати часу немає, за біганням і творчими справами.
Взагалі, вона віддає перевагу книжкам про відьом, бажано з закляттями.Відьомська книжка — єдина мотивація до читання на канікулах.

То я і стішилась, коли на вітрині побачила «Мою невгамовну відьмочку» Сари Ворбертон.  Це щоденник кота, помічника відьми. А відьма — та ще штучка, хоче стати балериною. Другою Анною Павловою, не менше. Через неї бідний кіт має суцільні проблеми. Книжка ще й оформлена як щоденник, шрифтом, схожим на письмо, а рецепти  і закляття виділені окремо.

Книга

Ганка книжкою стішилась і одразу ж потягла подружкам показувати. Щось вони там читали, навіть пробували якесь закляття (для того треба було дзеркало з тріщиною,  а у нас тільки  ціле, довелось тріщину намалювати). Словом, грались досхочу.

А наступного дня Ганка йде з горбка з книжкою в руках.
— Ти куди з книжкою ходила, — запитую.
— До Лесі.
— Леся хотіла почитати?
— Ні, — каже Ганка, — мамі показати.

Гм… Лесена мама, між іншим, співає в церковнім хорі, і все таке. А священик у нас — молодий і завзятий. Сподіваюсь, ми не потрапимо в його недільну проповідь разом з невгамовною відьмочкою.:)

Крісло русалки. Сью Монк Кід

А дозволили б собі трохи пожити.

Життя — не фільм фантастичний. В минуле не повернешся і не зміниш свої вчинки. То чи не краще залишити минуле минулому? Чи не краще не шкодувати за втраченим, а знати про новий день і можливість прожити його по-новому?

Все це було б можливим, якби ми не замуровували  свої почуття десь в підсвідомості, якби мали розуміння чому чинимо так чи інакше.

Головна героїня Сью Монк Кід, сорокарічна художниця приїздить на острів аби доглянути свою матір.

Натомість, вона змушена провести справжнє розслідування, бо не дізнавшись правди про свою родину, нікому не допоможе.

В якийсь момент життя на острові перетворюється на фільм жахів чи  на божевільню. Хвора матір, сусіди і друзі, які категорично не бажають нічого розповідати, і кохання головної героїні…до послушника з місцевого монастиря.

Її зовсім не мучила совість, і з саме через цю любов без почуття провини, як на мене , вона змогла розв"язати заплутану ситуацію неправди і замовчування.

Бо любов дає нам сили творити неймовірні речі. І, взагалі, дає нам сили. 

Тут я мушу зупинитись і чесно сказати, що ця замітка мала продовження. Але воно кудись поділось під час редагування. В продовженні я писала, що "Крісло русалки" антикризовим  читанням не назвеш, там занадто жахів як на мене.  Мама рубає собі пальця, хворого отруюють, дівчинку переконують,що вона винна у смерті батька. Письменниця полюбляє отакі-от страхіття, в "Таємному житті бджіл" дитина вбила свою матір насправді. А тут — тільки почуття провини ні за що.

Ще авторка захоплюється жіночими релігіями, і в цій книжці теж знайдеться кілька культів з дивною сумішшю христинського язичництва, і, звичайно, жіночий гурт, гурт подруг чи жриць; їх спільні зібрання  чи молитви, їх спільні вчинки чи злочини… Хто може провести межу?

 

 

 

 

 

Любителям скелетів у шафах…Діана Сеттерфілд

Я знайшла її в каталозі Книжкового клубу, довго обдумувала, чи купувати, навіть шукала в Інтернеті відгуки. Врешті-решт, попалась в магазині на оголошення про спеціальні скидки, але, коли вже підійшла до каси, виявилось, що спеціальна скидка  діє, якщо я куплю дві книжки.  Я тоді ще була недосвіченою клубницею, тому заплатила повну вартість, сама собі сказала  щось на зразок " і коли ти розуму  наберешся" і пішла додому. А могла б вибрати ще щось, і може зекономити (якщо врахувати, скільки я витратила в  Книжковому клубі протягом наступних місяців…)

Я полюбила "Тринадцяту легенду", хоч вона і похмура, і не зовсім антикризове читання. Зате в дощовий день в заміському будиночку, біля теплої грубки, з чашкою какао…. кращої книги ви не знайдете. Мила атмосфера англійської провінції,  трохи садомазо, підкинутих дітей, божевільних родичів, шлюбних зрад і психотерапії… і все це так далеко від сьогодення….

А ще — головна героїня любить читати ( як і я). Я теж люблю зварити собі какао на молоці і всістись з грубенькою книжкою в затишному куточку. (Тут ще не всі знають, що у минулому житті, швидше за все, я була привидом у книжковому магазині. Думаю, що  у варшавському "Емпіку", бо там я найкомфортніше себе почуваю. ) 

Тепер  я книжками займаюсь тільки у вільний час, тому трохи заздрю оповідачці з "Тринадцятої легенди", бо книги для неї — не просто захоплення, це і її основне заняття. Вона працює в книжковому магазині свого батька.  І тато в неї теж — трохи повернутий на книжках.   Сюжет такий:головна героїня  отримує запрошення від відомої письменниці написати її біографію. Вона приїздить до вже літньої жінки в  її будинок (щось мене заклинило на заміських будинках сьогодні) і цілими днями слухає  розповідь про чуже життя, вивчає старі щоденникові записи, старовинні руїни…. в шафи теж заглядає, ну і знаходить там скелет за скелетом. По кількості скелетів у шафах Діана Сеттерфілд дасть фору будь-кому з сучасників сестер Бронте. Як на мене, їх навіть забагато. Але пристрасть до читання головної героїні все урівноважує.

А , сюжет добряче закручений, на вас чекатиме не одна несподіванка. Хоча моя мама каже, що все зрозуміла на 10 сторінок раніше, ніж авторка про це написала . Але ж ці мами — в них все-таки чималенький життєвий досвід !