Питер Мейл.Год в Провансе

Моє улюблене читання останнім часом: чужа земля плюс кулінарія. От на відміну Марлени де Блазі, тут чистий щоденник про пізнання нового краю, ніякого кохання, тільки їжа і місцеві звичаї.

Пітер Мейл  розповідає як вони з дружиною переїхали в Прованс з Англії і облаштовували свій будинок, отакий коротенький виклад сюжету. Але як він пише! Я давно мрію, щоб хтось так написав про Україну. Коли читаєш про Прованс і провансальців , то постійно думаєш, які цікаві люди. Між іншим, я впевнена, що таких диваків можна знайти в будь-якому місці, але написати про них так як Пітер Мейл,  це мистецтво.А як він пише про їжу! О!!!! Там в одному місці   описано як автор  з дружиною купували оливкову олію, а потім їли її з хлібом і помідорами, то я ледве стрималась,щоб в ту ж хвилину не побігти в супермаркет по оливкову олію. Стримали мене сумніви щодо якості товарів у наших супермаркетах, я впевнена,що такого у Провансі не їдять.:)

Книжка поділена на 12 розділів, кожен розділ — це розповідь про один місяць життя, такий собі щоденник ремонтних робіт. Бо яким би екзотичним не здавався Прованс, будівельники там такі ж як і всюди, прийдуть, розкидають матеріали та інструменти, поставлять бетономішалку і зникнуть, а ви, бідолашні господарі, мучтесь.На початку книжки ремонт будинку почався, а в останньому розділі ви дізнаєтесь, як він закінчився. Можна подумати, що Пітер Мейл пише про ремонт, ні, він пише про все, навіть про традиційну французьку форму унітазів, а вже скільки описів ресторанів і провансальської кухні…Мене найбільше дивує, як оті французи організовують свою роботу, ресторан обслуговує двоє людей, господиня готує на кухні, її чоловік  — подає страви, обом десь під вісімдесят. «Кухонный колокольчик перестал звонить, и сама мадам, улыбающаяся и раскрасневшаяся от жара плиты, вышла в зал и спросила у нас, хорошо ли мы поели. На вид ей нельзя было дать больше шестидесяти. Они стояли рядышком, и рука мужа лежала у нее на плече, а она рассказывала нам, что та мебель, что стоит сейчас в зале, это ее приданое. Они любили друг друга и любили свою работу, а мы, выходя из ресторана, думали, что, возможно, старость — это не так уж и страшно.» Отакий висновок з ресторанного опису, і ви вже зрозуміли, про що ця книжка, чому «Год в Провансе» став шаленно популярним, настільки, що читачі кинулись у Францію, відвідати славетний край  з пахощами лаванди, купувати будинки і просто пожити трішки.Бідолашний автор не витримав туристичної  навали, а книжку переклали 22 мовами і продали  4 мільйони примірників,уявляєте, скільки людей почало мріяти про Прованс? Пітер Мейл переїхав у США, щоб сховатись від туристичного буму,бо він мріяв жити у провінції, в тиші і спокої, а описавши тишу, спокій і гармонію, нагадавши своїм читачам, що в житті головне, автор знову отримав те,від чого тікав у Прованс, сучасне суспільство з шаленим ритмом життя і спробами заробити гроші на всьому.

Правда,Либрусек пише, що Пітер Мейл довго в США не протримався,зараз він знову живе у Провансі і пише книжки про Прованс. Я недавно прочитала одну, написано від імені французької собаки , називається «Собаче життя» і теж всім рекомендую.

А «Год в Провансе» можна прочитати тут:http://lib.rus.ec/b/207331

Кетрин Стокетт.Прислуга

О, яка гарна книжка! Справжня американська література, в значенні -добротна література, коли читаєш і відчувається,що авторка писала не похапцем, не місяць-два,  а рік-три, не менше, набрала фактів і характерів, і так цікаво скомпонувала. Читається легко і , повторююсь, дуже цікаво.

Мене заінтригувало,що книга про Джексон, штат Міссісіпі. а в цьому місті колись прожила три тижні, і розуміння, що ще на початку шестидесятих там було таке страхіття, сповнює мою душу оптимізмом, може і для нас не все втрачено, в сенсі — для України.

Коротенький сюжет — молода дівчина після закінчення коледжу пише книжку, а ми за цим спостерігаємо. Не стільки за літературним процесом,  скільки за життям навколо, навколо авторки , правильніше авторок, бо це жіноча книжка і її пишуть кілька жінок, різних за майновим і соціальним статусом, але об»єднаних бажанням змінити своє життя. Для декого змінити означає вголос сказати про свої права, тут говорять ті,що зазвичай мовчали. Для того, щоб їх почали слухати ті,що досі нічого не чули.

А ще цікаво провести паралелі з «Віднесеними вітром», там така ідилічна картинка  спільної любові плантаторів і їх рабів, а  тут одна героїня каже,що на місці Мамушки запхала в ті штори Скарлетт, самі знаєте куди…:), замість того,щоб шити з них сукню.

Бонус для шанувальників громадянського суспільства: ви дізнаєтесь про роботу американських громадських організацій, а любителі вуличних акцій — ну от скажіть, як можна написати про книжку і одночасно не розказати її зміст? Я зі всіх сил стримуюсь, але що вони там зробили з унітазами… така книжка, на одній сторінці плачеш,  а на другій — смієшся. Немає банальностей, непередбачувані повороти сюжету, яскраві герої, — словом, я двічі прочитала, а може й тричі. Це у мене найкраща книжка 2011 року, а тепер хочу собі її паперовий варіант, бо я читала з монітора, так, кілька разів  і з монітора.

Марлена де Блази.1000 дней в Венеции

Про життя і подорожі.

Про відвагу до змін, змін у своєму житті. Головна героїня переїжджає з Штатів у Венецію до коханого, і описує своє життя з ним. Наче все і просто.

Правда, героям далеко за сорок, і вони люди трохи з інших світів, дуже різні, поєднані тільки коханням, а це і мало, і багато.

Тому що кохати, зустрічаючись на побаченнях, і жити з коханою людиною у маленькій квартирі, — це різні речі.Мене вразило, наскільки героїня чесна, чесна з собою, вона не приховує сумнівів і розчарувань, відверто пише про труднощі порозуміння, адже їм обом не сімнадцять, і як поєднати дві долі, коли стільки розчарувань і помилок позаду?

Книжка дуже позитивна, і надихає жити, жити щодня, не відкладаючи на завтра своїх мрій. Одразу попереджаю, читати цю книжку небезпечно. Текст настільки смачний, що одразу ж хочеться прибирати у квартирі, робити ремонт, ходити на базар, готувати смачну пасту, і — поїхати у Венецію, зустріти там італійця, закохатись у нього …і прибирати у квартирі, словом, далі все по колу.

Лаванда & Розмарин.Поетично-кулінарний арт-бук

Давно про книжки не писала, але це не значає,що я не читала. Особливість минулого місяця — читала збірку віршів і всім рекомендую, особливо шанувальницям лаванди, ви ж пам»ятаєте, я вирощую в Лисогірці лаванду, в квітні посадила кілька стебел, мрію про поля, ну хоча б вигін засадити, а ще я люблю Ганну Осадко. На початку 2009 я розчарувалась в сучасній поезії, тобто саме на той час вже розчарувалась, те,що випадково потрапляло до рук , не подобалось, а голоси восьмидесятих пахли старою шафою, приємний і знайомий з дитинства запах старої шафи, зіпсованих писанок і прянощів, трішки пилюки, трішки рипучих завіс, серветка, що колись була білою, така мила серцю ностальгія, але ж не на все життя, правда?, помрем не в Парижі, то й що, Прованс теж непогане місце для такої події, і лавандові поля з вкрапленням полину, і ніякої депресії, тільки ледь чутний смуток,
— я цю книжку зараз читати не можу,- оголосила Леся, а я ж їй подарувала на Новий рік «Лаванду & Розмарин»,
— як, чому?
— бо вона літня, а зараз — зима.
— ти що, вона осіння, і зараз — якраз пора осені, дощ йде, а може — вже літо, півонії цвітуть.

та за вікном вже рушив сніг, і Леся відклала читання віршів до весни, але рецепти страв вона прочитала зараз, бо, увага, там ще й рецепти страв з лавандою і розмарином, наприклад, печиво з лавандою, уявляєте?це збірка віршів вкупі з рецептами, двох поеток, я читала тільки Ганну Осадко, бо я люблю Ганну Осадкоhttp://zolota-zinka.livejournal.com, саме її вірші я знайшла в ЖЖ на початку 2009 і досі читаю, «полинові пахощі сумні з лавандою злилися воєдино», і мріяла мати її збірку, паперову, вірші хочеться читати на папері, гортати сторінки, медитувати , перечитувати, і ось видали «Лаванда &Розмарин», і, о щастя, вона продається у Вінниці, а ціна…. я можу таке собі купити.
Нехай запахне меркантильністю, але книжка за 17 гривень нині — просто подарунок для читача, обкладинка м»яка, але ж це не просто книжка, а арт-бук, з фотками і малюнками, сторінки з рецптами оформлені як кулінарна книга, бачиться мені як подарункове видання, чи то вирішили,що буде задорого, чи з самого початку планували записник, втім, яке це має значення, вірші дуже гарні, проникливі і небуденні, хочеться читати, вчити на пам»ять, перечитувати і розповідати подругам.
Ось тут все про книжку і фрагмент для ознайомлення. Читайте і насолоджуйтесь.
http://www.bohdan-books.com/catalog/book_298_3397/

Эллисон Пирсон «И как ей это удается?»

Пирсон

Перебуваючи на початках мамської кар»єри, зловила себе на прагненні стати ідеальною мамою. І на серйозних ознаках втоми від тієї ідеальності. Тому згадала читану ще під час вагітності книгу Елісон Пірсон «И как ей это удается?»

Активна і оптимістична героїня книги намагається поєднати кар»єру  успішної бізнес-леді з материнством. Вона цілий день працює в офісі, їздить у відрядження — і при цьому хоче, щоб сусіди і друзі вважали її ще й ідеальною мамою, такою, що сама готує сніданки і пече домашні кекси для шкільного свята. О, вона має няню, і добре заробляє, і чоловіка має, який заробляє трохи менше, зате любить дружину, яка ніяк не дорівняється до стандарту ідеальної мами.

Гарне читання  для перфекціоністів і перфекціоністок, для розваги і роздумів над вічним питанням «що в житті найголовніше?».

Джоан Херрис. Шоколад

Шоколад

Довго не хотіла читати книгу англійської письменниці  Джоан Херрис «Шоколад». Дивилась фільм, і, чесно, думала, що книга цілком відповідає екранній версії.

Знаєте, є такі випадки, після успішного кінопрокату сценарій оформляється як роман і пропонується читачам. Купуєш, починаєш читати, а там — один в один як в кінотеатрі.

«Шоколад» Джоан Херрис  виявився не схожим на екранізацію (до речі, спочатку була книжка, а потім — Джонні Деп). Книжковий «Шоколад» — абсолютно антиклерикальний твір, з першої і до останньої сторінки. Життєрадісній шоколадниці Вів»єн  у книжці протистоїть не якийсь там шанований у містечку граф, а сам місцевий кюре, який люто ненавидить все, що вибивається за рамки його світогляду.  Від фільму в книжці залишився хіба що шоколадний дух, майстерно описані цукерки, тістечка і торти, а ще — гарячий шоколад з різними добавками. Рекомендується читати з шоколадкою або в кондитерській, щоб посеред книжки не зриватись з місця і не бігти в магазин за чимось, ледь схожим на описані смаколики. Хіба що поряд з вашим домом є шоколадниця!

Що важливіше:бути добрими християнами чи бути щасливими, ось про це міркують персонажі книги , смакуючи гарячий шоколад..  Для головної героїні  Вів»єн вибір стоїть  не стільки між християнством і щастям (вона не ходить до церкви, не дотримується обрядів), скільки між свободою і щастям… Вів»єн, як і інші мешканці французького містечка ще усвідомить, що насправді вибору не існує. Можна бути щасливим  будь-де (правда, Віктор Франкл писав, що є дві безнадійні ситуації в житті:концтабір при тоталітарному режимі і невиліковна хвороба, якщо всі методи лікування вже випробувані), можна бути щасливим християнином, а можна — нещасливою відьмою-мандрівницею. Головне — не нав»язувати свій спосіб життя іншим, а собі дозволити бути собою.

 

Корнелия Функе.Чернильное сердце

Сердце «Чорнильне серце» Корнелії Функе — добра історія про книжкових маньяків. Є, знаєте, така література: книги про книжки. «Тринадцята легенда» Діани Сетерфілд, «Матильда» Роальда Дала — в них оповідається про диваків і дивачок, які понад усе в світі люблять читати. Знаю, знаю, сама така. Немає більшої радості, ніж заглибитись в чудову історію і забути про буденність сьогодення.

Меггі і Мо, донька і батько з «Чорнильного серця», справжні книжкові фанати. А ще — тітонька Елеонор. Ця поважна дама все віддасть за рідкісну книгу.   Дівчинка Меггі має нагоду познайомитись з тітонькою Елеонор, бо одного разу в їх будинок приїхав незнайомець і Меггі з татом мусили виїхати до тітки. Дівчинка відчуває, що щось страшне вторглось в їх життя.  Страшне і дивне. «Чому тато ніколи не читає тобі вголос?»- питає незнайомець, мандрівний фокусник Пильнорук. Дійсно, чому? Невже тато Меггі вміє оживляти книжкових персонажів?

Ви розумієте, про що йдеться? Ви теж поринали в книгу з головою, і дійсно бачили своїми очима острів скарбів чи подорож по лісах Америки , страту Овода й камеру Монте-Крісто, ви зачитувались настільки, що втрачали відчуття реальності… А тепер уявіть, що книжкові герої ожили і переселились в реальний світ, як це відбувається  на сторінках «Чорнильного серця».

Кожен людський талант одночасно і кара, і благословіння. Про це ще Стругацькі писали , в «Трудно быть богом». Був там напівбожевільний винахідник, вигадає м»ясокрутку, щоб фарш крутити, а її до ката несуть, бунтівників допитувати. Тато Меггі, з даром оживляти, приводить в наш світ не тільки фей, прегарних метеликів, але й справжніх монстрів, яких не дай Бог  зустріти  на своїй дорозі.

Та коли ми разом, разом з родиною і друзями, всі вузли розплутаються. Меггі, Мо і Елеонор знайдуть сили, аби побороти Зло . В цьому їм допоможуть книги, головні герої «Чорнильного серця».  До речі, тільки позитивні персонажі люблять читати, розбійники не те, щоб не любили книжки, волею їх вожака, вони неписьменні.

«Чорнильне серце» Корнелії Функе.  Дійсно чарівні історії, мова настільки соковита,  що в якийсь момент я почала відчувати те ж, що і  герої книги.  Разом з Меггі, яка вблагала тата почитати їй щось нейтральне, щось таке, звідки не вискочить монстр чи розбійник. Нейтральне — це вірш. Тато читає, і Меггі відчуває, як в кімнаті запахло перцевою м»ятою. «И он заполнил тишину словами. Длинные и короткие, остренькие и мягкие, мурлычущие и воркующие, они, подчиняясь его голосу, охотно слетали со страниц, танцевали по комнате, рисовали картины из цветного стекла и щекотали Мегги шею».

Я їхала в електричці, пахло перцевою м»ятою, як в «Чорнильному серці».

Я знову читала книгу, «где нет ничего про нас».

 

Софи Кинселла. «Богиня на кухне», або мрія дауншифтерки…

Кинселла

Якщо ви хочете почитати щось легеньке і оптимістичне, а Буквар і Азбука давно зачитані до дір…

Якщо у вас препоганий настрій, купа роботи і просвітку не видно…

Якщо ви маєте вільних кілька годин для відпочинку, або їдете в потязі/летите в літаку/ стоїте в черзі за шенгеньскою візою в польскому консульстві у Львові…

Сміливо беріть з собою Богиню на кухні»Софі Кінселли ! Ви забудете про всі незручності навколишнього світу. Таке смішне її письмо.

Кінселла пише легко і захопливо. Наче в її книзі все правда, але такий поворот сюжету, направду, буває тільки в книжках. Чи в модних нині спільнотах дауншифтерів. Успішна молода яппі залишає свою високооплачувану роботу, і наймається служницею до родини недалеких нуворишів. Вірите??? Ні???  А хіба в книгах має бути все як у житті?

Успішна молода яппі, яка настільки закручена своєю кар»єрою, що розучилась робити елементарні речі.Розучилась відпочивати, мріяти і бити байдики. Розучилась кохати і святкувати день народження. Розучилась жити… Ви в це вірите? Дуже знайома картина. Ми ж щороку дивимось «Иронию судьби», а там Іполіт декламує «Разучились лазить в окна к любимім женщинам !» Ох, розучились.

От ця молода жінка, працівниця престижної юридичної фірми, щось там наплутала в цифрах , плюс інтриги колег, плюс випадок — і вона вже  в економках, вчиться куховарити. Розкішні описи уроків кулінарії .Комічні ситуації на кухні і в пральні. Серйозні роздуми про синицю і журавля. Найкращі з читаних за минулі роки еротичні сцени в свійських зарослях малини. Майже, як у Антонича .»Йде дощ малин, лежиш слухняна й гола, за смерть сильніше лиш кохання».

Софі Кінселла написала казку про Попелюшку навпаки. Її героїня міняє палац на сільський котедж. Можна моралізувати, що справа не в тому, де ти живеш, а в тому, як ти живеш… Але жити в сучасній цивілізації стає все складніше. Скільки б винаходів для полегшення життя не створили люди, робочий день все одно триває вісім годин і більше, а гарантовану законом відпустку має невелика спільнота бюджетників. Забігавшись як бідна білочка, на  різних роботах і підробітках,  ми дивимось крізь мутне скло міських офісів на далекі села, і мріємо, як героїня Софі Кінселли, покинути все і поїхати кудись далеко…  А поки — попрацюємо ще трішеки, щоб купити собі її  нову книжку.

В деле только девушки. Ольга Шумяцкая

Відчуваєте послідовність у моїх вчинках?

Спочатку я хотіла почитати «Виховання Адамса», я його купила в студентські роки і з того часу не брала до рук, поки вранці не вичитала,  що книжка входить  в сотні  за версією «Ньюсвік». Хто б міг подумати, а я навіть не дочитала! То ж я кинулась до книжкових полиць, аби взяти того Адамса. А його нема. Ніяк не згадаю, куди він подівся, чи в шкільну бібліотеку віддали, чи подрузі в кабінет історії (бувають у мене такі припадки невідомо чого).

Я ще трохи побігала по кімнатах в пошуках Адамса (недаремно  мені  приснилось,що випав зуб, таки до втрати). Нічого не вибігалось. Зате на маминій полиці знайшла стовісодсотково гарнонастроєву книжку Ольги Шумяцкої «В деле только девушки».

Вибачте за довгий вступ. Зараз будуть цитати з цієї видатної книжки.  До речі, вона має підзаголовок «Бизнес-план одного банкротства с лечебно-косметическими процедурами».

Трійка головних героїнь ( Мурка, Мишка і Мопсі) зі всіх сил намагається розбагатіти  через організацію власного бізнесу. На якомусь етапі вони перепробували майже все і зупинились на виробництві натуральної і недорогої косметики (не вмію я писати лаконічно,потерпіть трохи). На рецептах цією косметики я здаюсь і починаю реготати …

» К концу дня она представила на наш с Муркой суд примерно такой ассортимент косметической продукции:

1. Крем для лица успокаивающий.  Состав:крем «Детский» + 50 капель валокардина (при отсутствии препарата можно заменить настойкой валерианы, в тяжелых случаях рекомендуется применять седуксен с димедролом).

2. Крме для лица  питательный. Состав :крем «Детский» + две таблетки бактисубтила (при отсутствии препарата можна заменить двумя ампулами бифидум-бактерина ).

3. Крем для лица расслабляющий (от стресса). Состав: крем «Детский» + две таблекти пургена (можна заменить  двумя таблетками  регулакса).

4. Крем для лица закрепляющий  (закрепляет эффект после применения выщеназванных кремов). Состав: крем «Детский» + две таблетки имодиума ) при отсутствии препарата можно заменить отваром лаврового листа или водки с солью).

5. Крем от отеков и мешков под глазами. Состав: крем «Детский» + любое мочегонное в неограниченных  количествах. «

Ось такі, друзі і подруги,  прості рецепти від стресу. Доступні кожному навіть у наш нелегкий кризовий час.

 

Филип Пулман.»Рубин во мгле» та інші ….

Яким боком Пулман назвався дитячим письменником ? Якщо книги для аж зовсім дорослих дітей, від 18 до 118.

Критики і рецензенти одностайні — гарна англійська література. Конан-Дойль і Коллінз, а десь , можливо, і Агата Крісті, читались автором в дитинстві, або й пізніше. 

Головна героїня — Саллі Локхарт, дівчинка зі здоровим глуздом. Влучно стріляє, майстерно керує бізнесом,   працює консультантом з фінансових питань. Ага, і ніякого вишивання! Ніяких там викрійок, виточок і накладних карманів. Замість них — заплутані детективні історії, ледь-ледь присмачені містикою. Оскільки Саллі — дівчинка зі здоровим глуздом, то в містику не вірить, і всі контакти з потойбічним світом  ретельно аналізує. Чомусь в цій Пулманівській серії містичні історії — справа рук шарлатанів, які морочать голову чесним людям.

Чесні люди у Пулмана — твердо стоять на ногах. Фотографують, вкладають вільні гроші у цінні папери, консультуються зі своїми повіренними у сумнівних випадках, закохуються і  народжують дітей , а ще — допомагають іншим чесним і порядним людям викривати негідників.

А сюжет!  Пулман майстер закрутити і перекрутити, тому від першої до останньої сторінки буде над чим подумати. Індійські раджі, китайська мафія, лондонські жебраки, єврейські таємні товариства — дівчинка зі здоровим глуздом на ім"я Саллі якимось боком  виявляється дотичною до цієї екзотики, і не вагаючись викриватиме негідників.  А негідникам — теж Саллі стоїть на заваді. Їм би, бідолашним, добре подумати, і не чіпати  юну фінансову аналітичку. Все одно програють. Для правди життя, Саллі не матиме хеппі-енду. Її перемоги будуть одночасно і втратами. Зрештою, все, як у житті…

Словом, якщо знову буде дощ, то кращого читання у дощову погоду, ніж пулманівський цикл про Саллі, годі шукати. Вмощуємось зручненько, і читаємо повільненько.