Макс Кідрук.Навіжені у Мексиці

Обкладинка обіцяла багато. Остап Бендер з Індіаною — посуньтесь, навіжені йдуть. Ну, я дисциплінована членкиня Книжкового клубу, раз в квартал купую там щось, і …. купилася.До речі, не пошкодувала.

З українською сучасною літературою взагалі складно, чомусь від кожного автора чекаю шедевра. А бувають просто гарні книжки, не шедеври, а читати приємно.

Отже, «Навіжені в Мексиці» — розповідь про пригоди двох пройдисвітів, які намагаються розбагатіти. Звичайно, не чесною працею, коли це хтось багатів чесною працею, от і їм смішно про таке думати, а от обдурити когось, ну як Остап Бендер, чи скарб знайти,  як Індіана Джонс, — такі методи двом парубкам підходять.

Головні герої мені не сподобались категорично. Їх дії – теж. Дещо просто обурило, це навіть не смішно, труїти кіз дихлофосом, дурити наївних індіанців, перевозити наркотики. Такий нежіночий роман, точно. Мамі моїй не сподобалось, вона перші десять сторінок прочитала і покинула. Брат – дочитав «Навіжені в Мексиці» до кінця, покрутив носом, мовляв, «не дуже», а  смак літературний у нього, як у цілковитого технаря, вишуканий.

—         А Гватемала? – обережно натякнула я.  – Як тобі Гватемала?Транспортування борошна? День Незалежності?

У брата загорілись очі:

— Ну хіба що Гватемала! 

І мені сподобалось про Гватемалу. Як написати, щоб не переповідати зміст, не знаю. Скажу, що більшу частину минулого року я перебувала в депресії, але над «гватемальським епізодом» – реготала до сліз.  Взагалі, я часто сміялась, читаючи «Навіжених в Мексиці». І мені категорично не подобаються головні герої. Їх дії – теж. Але це не заважало реготати до сліз.

В моєму особистому рейтингу сучасної української  прози, прочитаної останнім часом, книжка «Навіжені в Мексиці» займає перше місце. Це не шедевр ( якщо не брати до уваги «Гватемалу», Гватемала геніальна, Гватемала шедевральна), все інше – просто добре читання, оте, що російською мовою називають « чтиво»,  «чушь невероятная, читал не отрываясь».

Я й читала, « не отрываясь».Я пишаюсь, що в українській літературі є такі книжки  як «Навіжені в Мексиці»і такі письменники як Макс Кідрук.

І як українці відзначають гватемальський день незалежності, я теж пишаюсь. Хоч воно й дурня повна.:)

Макс Кідрук.Навіжені у Мексиці: 6 комментариев

  1. Я читала уривки в журналі «Дніпро» і не зачепило абсолютно. Люблю тревел-буки, але не такі. У Кідрука вже ж не одна книжка вийшла, але жодна так і не спокусила.

    До речі, цей журнал подарував цікавий роман Сергія Лазо «Концерт для самотнього голосу з незлагодженим оркестром» (20minut.ua/%D0%9D%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D0%BD%D0%B8-%D0%A2%D0%B5%D1%80%D0%BD%D0%BE%D0%BF%D0%BE%D0%BB%D1%8F/news/10184707)

    Шкода, що книга побачила світ російською, через те не куплю, зберігаю журнали 😉

  2. Воно зовсім не травел-бук, а така збірка анекдотів,щось схоже на «Аристократа з Вапнярки».Я теж сподавалась прочитати в цій книжці щось про Мексику, історію, традиції і т.д., але марні були мої сподвання.:)

  3. Мелле, фраза «чушь невероятная» найкраще характеризує цю книжку, але заради епізоду з перевезенням борошна в Гватемалу можна потерпіти.:)

  4. Так мало маю часу, що напевно навіть заради борошна не читатиму. Дякую!

  5. А я якраз збиралася її купити, а потом щось інше привернуло мою увагу. Натомість якраз мені стиль роману в анекдотах подобається. Життя таке сумне!

  6. Не всi знають коли свiй день незалежностi, не те що Гватемали.

Обсуждение закрыто.