Три книжки про мезальянс. 1000 днів у Венеції.Белая масаи. Століття Якова

Подумала про читані останнім часом книжки і зійшлося у мене, що в трьох була тема мезальянсу, нерівних шлюбів. В сучасному світі перепони між людьми стираються, та все ж, було б наївним думати, що донька голівудського актора і сільський парубок з Поділля ( я не про того парубка, що у Гарваді навчається, а про того, що живе собі у Почепийлівці у власній хаті з мамою і дідом) можуть знайти спільну мову аж настільки,щоб побратись. Мова не про кохання, кохання можливе, а от спільне життя людей з різним вихованням, цінностями, статками — це трішки інше. Як каже одна моя подруга, чоловік і дружина мають бути «рівня». 

А тут аж три історії, в яких «нерівня», і що цікаво, от феміністичний світ настав, чоловіки в цих парах знаходяться на нижчому рівні статків, порівняно з жінками.В усіх трьох книжках жінки заможніші, мобільніші, ініціативніші і рішучіші. Саме жінки приймають рішення переїхати до своїх коханих, кидають друзів і родичів, звичний світ і… до мужа.

Що ж цього вийшло? Найкраще склалася історія у Марлени де Блазі,»Тисяча днів у Венеції», вона переїхала в Італію до коханого, і, наскільки я розумію, змогла пристосуватись до нового життя. Зробила ремонт у маленькій квартирці свого чоловіка, накупила гарних скатерок і покривал, адаптувалась на місцевих базарах і навіть підштовхнула чоловіка змінити життя, покинути роботу в банку заради давньої мрії. Коли я пишу «підштовхнула», то маю на увазі, що вона не пиляла мужа щодня, «а нащо тобі та дурна робота», а просто своїм прикладом і енергією спонукала його до дій. При цьому, у них не було все аж так гладенько-солоденько, вони довго притирались одне до одного, просто рецепт успіху від Марлени де Блазі — «бути собою», дбати про власні інтереси. Наприклад,  вона готувала для себе однієї їжу, бо хотіла їсти, а що чоловік в цей час спав — не важливо. Вона хотіла працювати кухаркою, і домовлялась про це з ресторанами, бо таке було її бажання.Врешті, вона купувала всі ті покривала, підозрюю, за власні гроші, бо хотіла жити серед красивих речей. А що? Мала чекати , поки муж заробить?

Інша відважна жінка,Корінна Хофманн, історію свого шлюбу розповідає у книжці «Белая масаи», так називається і одноіменний фільм, якого я не бачила. Якщо Марлена де Блазі переїхала до коханого у Венецію з США, то швейцарка Корінна Хофманн — вийшла заміж за воїна племені масаї у Кенії. Не хочеться мені писати «біла жінка за чорного»,відгонить расизмом, бо тут мова не про колір шкіри, а про стиль життя. Жінка залишила славетний швейцарський достаток заради примарного щастя у кенійському селі. Прожила вона там чотири роки, народила доньку, організувала власний бізнес, навіть кілька,і врешті — важко їй було,от. Коли читаю «Белая масаи», скаладається враження, що Корінна була у шлюбі з підлітком. Вона заробляла гроші, а чоловік їх тринькав. Як  мала дитина, він радів купленій машині, відкритому в селі магазинові, але все те вважав дарунком доброго чарівника, і вимагав, щоб родичів возили на базар на їх машині, а Корінна оплачувала бензин. В його уяві всі ті блага брались нізвідки, а не базувалась на праці дружини, і мабуть через це він так легко їх віддавав. Я не про гроші пишу, а про різні світогляди, дружина працювала задля добробуту родини, а  чоловік — щоб потішити племя  дармовими послугами. Книжка написана від імені жінки, але мені дуже цікаво, як чоловік сприймав отой свій шлюб, чому він погодився одружитись з європейкою. Бо з Корінною Хофманн все ясно, у тій пісеньці українській, «вона його вірно любила».

Наш сучасник Володимир Лис написав гарний роман «Століття Якова». В мене є деякі зауваження до об»єму, дуже вже тоненька книжечка як на роман, от якби їх об»єднати з «Музеєм» Оксани Забужко , а потім поділити на два, то було б якраз добре. Але не про це мова, а про мезальянс. І там він є. Описаний чоловіком. Як і всі в нашій трійці, головний герой «Століття Якова»  знайшов собі дружину з інших світів. Статки, національність, виховання, освіта, походження  все було різне у шлюбі Якова і Зосі. Знову ж таки, гроші і становище в суспільстві були у дружини. А дурноватий гонор  — у чоловіка.  Яків поводить себе  з дружиною як класичний придурок, змушує жінку жити в селі , працювати на городі, доглядати за худобою. А вона на все те погоджується, бо «вона його вірно любила». А я вважаю, що придурок він,от.

То ж який висновок ми зробимо з цих трьох історій, шановні пані і панове? По-перше, читайте книжки, вони джерело знань.По-друге, зберігайте себе у стосунках, бо ваш партнер про це навряд чи подбає. А по-третє, йдіть за покликом серця, можливо, вам пощастить, як Марлені де Блазі, бо одна з  трьох історій точно має щасливий кінець.

Один шанс з трьох — це багато.

 

Три книжки про мезальянс. 1000 днів у Венеції.Белая масаи. Століття Якова: 3 комментария

  1. Привет!Готова сотрудничать, делится комментариями, подписатся на блог.Если вам это интересно заходите в гости.tansavchuk.blox.ua/html

Обсуждение закрыто.