Питер Мейл.Год в Провансе

Моє улюблене читання останнім часом: чужа земля плюс кулінарія. От на відміну Марлени де Блазі, тут чистий щоденник про пізнання нового краю, ніякого кохання, тільки їжа і місцеві звичаї.

Пітер Мейл  розповідає як вони з дружиною переїхали в Прованс з Англії і облаштовували свій будинок, отакий коротенький виклад сюжету. Але як він пише! Я давно мрію, щоб хтось так написав про Україну. Коли читаєш про Прованс і провансальців , то постійно думаєш, які цікаві люди. Між іншим, я впевнена, що таких диваків можна знайти в будь-якому місці, але написати про них так як Пітер Мейл,  це мистецтво.А як він пише про їжу! О!!!! Там в одному місці   описано як автор  з дружиною купували оливкову олію, а потім їли її з хлібом і помідорами, то я ледве стрималась,щоб в ту ж хвилину не побігти в супермаркет по оливкову олію. Стримали мене сумніви щодо якості товарів у наших супермаркетах, я впевнена,що такого у Провансі не їдять.:)

Книжка поділена на 12 розділів, кожен розділ — це розповідь про один місяць життя, такий собі щоденник ремонтних робіт. Бо яким би екзотичним не здавався Прованс, будівельники там такі ж як і всюди, прийдуть, розкидають матеріали та інструменти, поставлять бетономішалку і зникнуть, а ви, бідолашні господарі, мучтесь.На початку книжки ремонт будинку почався, а в останньому розділі ви дізнаєтесь, як він закінчився. Можна подумати, що Пітер Мейл пише про ремонт, ні, він пише про все, навіть про традиційну французьку форму унітазів, а вже скільки описів ресторанів і провансальської кухні…Мене найбільше дивує, як оті французи організовують свою роботу, ресторан обслуговує двоє людей, господиня готує на кухні, її чоловік  — подає страви, обом десь під вісімдесят. «Кухонный колокольчик перестал звонить, и сама мадам, улыбающаяся и раскрасневшаяся от жара плиты, вышла в зал и спросила у нас, хорошо ли мы поели. На вид ей нельзя было дать больше шестидесяти. Они стояли рядышком, и рука мужа лежала у нее на плече, а она рассказывала нам, что та мебель, что стоит сейчас в зале, это ее приданое. Они любили друг друга и любили свою работу, а мы, выходя из ресторана, думали, что, возможно, старость — это не так уж и страшно.» Отакий висновок з ресторанного опису, і ви вже зрозуміли, про що ця книжка, чому «Год в Провансе» став шаленно популярним, настільки, що читачі кинулись у Францію, відвідати славетний край  з пахощами лаванди, купувати будинки і просто пожити трішки.Бідолашний автор не витримав туристичної  навали, а книжку переклали 22 мовами і продали  4 мільйони примірників,уявляєте, скільки людей почало мріяти про Прованс? Пітер Мейл переїхав у США, щоб сховатись від туристичного буму,бо він мріяв жити у провінції, в тиші і спокої, а описавши тишу, спокій і гармонію, нагадавши своїм читачам, що в житті головне, автор знову отримав те,від чого тікав у Прованс, сучасне суспільство з шаленим ритмом життя і спробами заробити гроші на всьому.

Правда,Либрусек пише, що Пітер Мейл довго в США не протримався,зараз він знову живе у Провансі і пише книжки про Прованс. Я недавно прочитала одну, написано від імені французької собаки , називається «Собаче життя» і теж всім рекомендую.

А «Год в Провансе» можна прочитати тут:http://lib.rus.ec/b/207331

Питер Мейл.Год в Провансе: 4 комментария

  1. Біля метро Шулявка була ятка Книги по 15. Я там цю книгу дивилася. Дивилася-дивилася, та й не купила. Після такого замітки, розумію,що напевно — дарма не купила :-/

  2. Таки дарма, книжка дуже позитивна, я її у Вінниці шукала-шукала, а на сайтах вона десь чи не по сто гривень, а тут за 15. У відчаї заламую руки.:)Хоча мені її подарували на Новий рік, але це гарний подарунок на різні свята для тих,хто любить читати і мандрувати.

  3. Річко, там не всі книжки по 15! То так кіоск звався…. Але Прованс коштував не 100 грн, але десь трохи за 50. Здається….

    Хороший подарунок…. Може комусь подарувати, а потім взяти почитати? Це ідея!

    :-)))

  4. Я так і роблю, дарую книжку, а потім беру почитати.:)

Обсуждение закрыто.