І один у полі воїн.Юрій Дольд-Михайлик

І колись її треба було віддавати. Тоді я вирішила: не віддам. Совість мене не мучила, сам факт добровільної відмови від такого цікавого читання мав бути найгіршим вчинком в житті. Я мала таємне сподівання, що подружка якось забуде про книжку, і вона залишиться у мене.

Як запасний варіант, почала переписувати найбільш вражаючі вислови в окремий зошит і вчити напам»ять.

І тут сталося лихо, ми з подругою посварились. Вона одразу ж заявила: «Принеси мою книжку!». «Яку?» — я зробила вигляд, що не розумію, книжка ж то мала бути  вже моя… Але довелось віддавати. Вихована дівчинка може довго читати чужу книжку, але не віддати її на вимогу власниці, — це вже було занадто.

Минулого літа я її нарешті купила. Один до одного, таке ж видання продавалось у букіністів.Почала читати. Мамцю моя, а русизмів скільки, а опечаток! Куди я дивилась утретьому класі?

Незважаючи всі огріхи, Юрій Дольд-Михайлик неперевершений в побудові сюжету, діалогах, ефектних закінченнях і романтичних історіях! Кохання Моніки і Генріха, Курта і Лідії!

А романтика номер два: благородні вчинки радянського розвідника, який відпускає макі, рятує підпільницю з гестапо …. Звичайно, в барона-аристократа, який має наречену в Німеччині (за легендою) мала викликати купу еротичних бажань катована в гестапо підпільниця ! Дуже правдоподібна історія! А як відповідально для радянського розвідника наплювати  на довгі місяці легалізації, налагоджений зв»язок і важливі завдання від Центру і кинутись рятувати нещасну жінку.Бо його попросила кохана Моніка, а кохання важливіше за наказ з Центру!

І все-таки я люблю цю казку. Вона добра, довірлива і співчутлива. Вона про той щасливий випадок, який допоможе в скрутну хвилину безнадії, про зло, яке неодмінно буде покарано,  хоча добро не завжди перемагає.А ще, неодмінно, всі повернуться додому, і знову підуть вчитись. В Київський університет. А не в табори Гулагу, як було в реальності.

Щоб  я  хотіла знати про цю книжгу, це хто був прототипом Григорія Гончаренка, радянського розвідника, українця . Чи не Віктор Петров?

Але це вже інша історія. На сьогодні досить.

 

 

 

Мої кохані шпигуни

 Такі пристрасні, віддані і такі… нещасні.

"Він любив одну єдину жінку, Ірину Теофілову, героїню ящурової справи. Він викрив її і засудив до страти".

Такі розумні, всебічно освічені, і такі… вразливі.

"Вона лежала на зім’ятому золотистому покривалі, і Авакум відчував, що в його душі теж щось зім’ялось — щось красиве і золотисте ."

Незламні, стійкі, завжди готові боротись з ворогом.

"Слухайте, товаришу Захов, — сказав він сухо. — Наскільки я знаю, вас не викреслено з наших службових списків… — Слухаю вас,- промовив Авакум. Він давно чекав цих слів як найвищої радості."

Безпорадні, розгублені і самотні у часи "консервації"

"..він не мав друзів. У нього було багато знайомих, але він жив самотньо. Причини цього парадоксального і дивного явища утворювали складний, майже незбагненний комплекс… Більшість людей важко зносять чиюсь вищість над собою. Вони можуть поважати таку людину, слухати її, плескати їй, але рідко люблять її "

Та іноді…їм щастило  знайти споріднену душу. Ненадовго. Вона — " люба Доріс Гольт з братньої розвідки НДР"   і мусить їхати на чергове завдання.

".. Ми несподівано обіймаємося, спершу майже пристойно, а потім раптом зовсім нерозсудливо, і я встромляю пальці в пишне каштанове волосся і відчуваю на обличчі пестощі любих губ… й Едіт пропускає свій вагон, і ледве встигає в сусідній, і все ще стоїть на східцях і дивиться на мене, і я також стою й дивлюсь услід поїзду…- невідомий мандрівник на невідомій станції, в цій чужій дощовій країні."

Немає нічого ліпшого за негоду.

 

 

 

Тістечка з ягодами. Ізабелла Сова

Я читала Ізабеллу Сову, "Тістечка з ягодами". Ох, авторка трохи підступна! Вона начиняє свої тістечка по спражньому смішними історіями.А потім, десь в середині книги, сповзає до Бріджіт Джонс і Софі Кінселли.

І коли вже починаєш нудитись, татусь головної героїні вичворить щось таке… наприклад, виграє конкурс ессе про Європу, в номінації "початкова школа". Звичайно, проблема. Як приз отримати? Татко ж пенсіонер.  Я знову починаю сміятись і пробачаю авторці деякі банальності в сюжеті. Бо , по правді, в будь-кого можу  я прочитати про нелюдські порядки у Фірмі (про що ж і Дьявол з Прадою написані), і тільки Ізабелла Сова розкаже, як потрібно здавати пальто в гардеробі університетської бібліотеки. В мої студентські роки, наприклад, пальто обов"язково потрібно було перекидати через бар"єрчик. Хто цього не робив… то страшне,що він міг про себе почути.

А у Ізабелли — нізащо не здасиш пальто, якщо вішачок не пришитий. Отой, біля коміра.  Така глибока правда життя.:) Вірю. Але це вже в іншій книжці. "Смак малини".

 

Книгарня «Є»

Європейськість — не тільки вибір книг і  ціни (ціни європейські у нас всюди), а загалом про обслуговування.

Наприклад, відсутність "гаркаючого "добродія на вході "з такою сумкою не можна", і ненав"язливого "сервісу" "чи можу вам допомогти" від дівчинки чи хлопчика з підлітковою зовнішністю  .

А присутня: мила дівчинка на касі в центрі залу,wi-fi  і багато книг українською мовою. Я встигла побувати тільки на третьому поверсі, у відділі "художня література". А ще ж був 2 поверх,  література дитяча і навчальна. А ще перший — кав"ярня…

Хотілось, звичайно, кави випити, але часу обмаль, швиденько нахапала книжок і — на потяг.
Приємний добродій в купе поцікавився: "Відпочивати їдете? На місяць?".

"Та ні, -кажу, — це на день-два, для залів очікування в аерпорту і на вокзалі залізничному ".

Список моїх нових книжок:

Драгослав Михаїлович . Коли цвіли гарбузи

Ізабелла Сова. Смак свіжої малини

Ізабелла Сова . Тістечка з ягодами.

Роса Монтеро. Дочь каннибала 

"Гарбузи" вже прочитані, а "Малинку" щойно почала. І дуже ця "Малинка" мені смакує.:) 

Цілком логічні запитання

Цитата з Фенні Флегг :

"Темой обсуждения были "Ной и его ковчег" и "Зачем Ной  спас двух змей, если у него была прекрасная возможность избавиться от них раз и навсегда".  Если кто-то знает ответ на этот вопрос, большая просьба позвонить"  :))

Чи написати. 

Що ви нині читаєте?

Сьогодні взялась за "Смажені зелені помідори" від Флегг Фенні. Дивилась цю кулінарну екзотику якось вночі  на телеекрані.  Фільм сподобався,  сьогодні почала дегустацію книжки.

А ви що читаєте , колеги-блогери? Порекомендуйте книгоголічці якесь гарне читання, зробіть добру справу (зараз піст, обов"язково зарахується:)

Волхвы не боятся могучих владык…

Я настільки Фаулзом заморочилась, що купила в оригіналі, думала, переклад неточний. Не допомогло.

Я "Волхва" друзям підсовувала. Відгуки дуже різні. Хтось сказав:" Яка бридота. Наче в багні вимастилась!". 

Хтось муркотів про крутизну і все обіцяв книжку повернути. (Чекаю вже два роки).

Ще одна моя подруга впевнено просторікувала: "Що ти говорила про загадки, і стрімкі повороти в сюжеті. Та я на 126 сторінці і вже про все здогадалась.". А потім вона дочитала до 127 і тільки сказала: "А-а-а.." 

Вже 8 років, як я вперше прочитала "Волхва". В анотації писалось "про нелюдські експерименти над психікою людини". Хм… Нелюдські експерименти — це не в книзі описано, це сама книга — експеримент над психікою людини.

Тоді ж я виробила собі міру для людей, книг, речей, яка дозволяла визначити, чи варто витрачати на них час. Міра проста: "Чи змінює це мій погляд на світ?" Як змінює — читаємо, спілкуємось, витрачаємо час і натхнення. А якщо ні, пробачте, піду пошукаю чогось вартіснішого.

"Волхв" змінив мій погляд на світ. Книга, в першу чергу, про свободу. Свободу у вчинках, поглядах, творчості. свободу у нав’язуванні своїх переконань іншим, навіть проти їх волі. Свободу кроєння світу на свій смак. Свободу вибору між "чоловіцтвом і звірством". 

Короткий сюжет — молодий випускник університету влаштовується на роботу в школу у Греції. Школа знаходиться на грецькому острові. Людей мало. Розваг теж. Юнак зав’язує стосунки з місцевим багатієм, який мешкає на острові вже багато років , має поважний вік і теж нудьгує. Знічев’я він розповідає юнакові різні бувальщини зі свого життя. (оці бувальщини, вставні новели "Волхва" — тема для окремою розмови. Кожна з них могла б стати сюжетом для роману, але автор вмістив їх всіх в один твір, для більшої насолоди читача)

"Волхв" — читання для гурманів. Ви відчуваєте смак кожного слова, кожної літери, кожного персонажу. 

Після нього я марно намагалась знайти щось подібне, Ієн Бенкс? прикольно, але не більше. Коельо ? Студентський конспект Фаулза (так про нього написала в одній рецензії, на жаль, не пам’ятаю автора). Кастанеда? Щось схоже. Але Карлосу не вистачило лаконічності Фаулза. Хоча вони обоє непередбачувані і сповідують принцип: головне — не що, а як.

 

 

 

 

 

Смак до перечитування. Марія

А зараз — зараз відчуваю і співчуваю героїні. Відчуваю, як їй було нелегко, і писати, і жити таким яскравим життям. Не можу зрозуміти логіки того часу: їй закидали роман з "хлопчиком". А "хлопчику" було 25, Марії — 28. Дуже велика і суттєва різниця. 
Навколо неї чоловіки мали купу позашлюбних дітей, і навіть від своїх кріпачок (Тургенєв, наприклад), а її засуджували за цю несподівану любов. 
Трохи заздрю їй, за її закордонні подорожі, життя в Парижі, знайомство з митцями і політиками, за те, що була сама яскравою і спілкувалась з яскравими людьми.

І співчуваю, бо закінчила мадам Лобач-Жученко… 

І тут, і всюди — скрізь погано

 В честь дня народження Тараса Шевченка, начитавшись форуму на Книжковому клубі (звідки ця цитата), чесно зізнаюсь, я належу до тих "бандєровцев", "западєнцов" і "оранжевих", які вважають Тараса Шевченка українським Пророком.

А чому він пророк? Пояснюю, використовуючи слова Тараса з  передмови до "Кобзаря". Він писав, що українська еліта не бачить свого народу таким , яким його Бог сотворив.   

А він взяв і побачив. Бо поет. Бо геній. Поетам властиво бачити те, чого не бачать інші .

Не знаю, хто і коли мені розповідав про велич Шевченка. Мабуть, ніхто прямо не казав. Я це завжди знала. Просто, його портрет висів на стіні, просто "Кобзар" стояв у книжковій шафі, і пам"ятаю, як мама дарувала "Кобзаря" дядькові Льоні (він жив у Росії, і мама страшенно здивувалась, що дядько не мав "Кобзаря" в хаті) .

Просто тому, що я українка.  

Людям не дивно поклонятись чоловікові, який помер 2000 років тому, а чому дивно їм , коли хтось вшановує свого геніального родича?  В чому "ужас"? 

 

І тут, і всюди — скрізь погано

Душа убога встала рано

Напряла мало та й лягла
Одпочивать собі, небога.
А воля душу стерегла.
«Прокинься,— каже.— Плач, убога!
Не зійде сонце. Тьма і тьма!
І правди на землі нема!»
Ледача воля одурила
Маленьку душу. Сонце йде
І за собою день веде.
І вже тії хребетносилі,
Уже ворушаться царі…
І буде правда на землі. 

 

 

Любителям скелетів у шафах…Діана Сеттерфілд

Я знайшла її в каталозі Книжкового клубу, довго обдумувала, чи купувати, навіть шукала в Інтернеті відгуки. Врешті-решт, попалась в магазині на оголошення про спеціальні скидки, але, коли вже підійшла до каси, виявилось, що спеціальна скидка  діє, якщо я куплю дві книжки.  Я тоді ще була недосвіченою клубницею, тому заплатила повну вартість, сама собі сказала  щось на зразок " і коли ти розуму  наберешся" і пішла додому. А могла б вибрати ще щось, і може зекономити (якщо врахувати, скільки я витратила в  Книжковому клубі протягом наступних місяців…)

Я полюбила "Тринадцяту легенду", хоч вона і похмура, і не зовсім антикризове читання. Зате в дощовий день в заміському будиночку, біля теплої грубки, з чашкою какао…. кращої книги ви не знайдете. Мила атмосфера англійської провінції,  трохи садомазо, підкинутих дітей, божевільних родичів, шлюбних зрад і психотерапії… і все це так далеко від сьогодення….

А ще — головна героїня любить читати ( як і я). Я теж люблю зварити собі какао на молоці і всістись з грубенькою книжкою в затишному куточку. (Тут ще не всі знають, що у минулому житті, швидше за все, я була привидом у книжковому магазині. Думаю, що  у варшавському "Емпіку", бо там я найкомфортніше себе почуваю. ) 

Тепер  я книжками займаюсь тільки у вільний час, тому трохи заздрю оповідачці з "Тринадцятої легенди", бо книги для неї — не просто захоплення, це і її основне заняття. Вона працює в книжковому магазині свого батька.  І тато в неї теж — трохи повернутий на книжках.   Сюжет такий:головна героїня  отримує запрошення від відомої письменниці написати її біографію. Вона приїздить до вже літньої жінки в  її будинок (щось мене заклинило на заміських будинках сьогодні) і цілими днями слухає  розповідь про чуже життя, вивчає старі щоденникові записи, старовинні руїни…. в шафи теж заглядає, ну і знаходить там скелет за скелетом. По кількості скелетів у шафах Діана Сеттерфілд дасть фору будь-кому з сучасників сестер Бронте. Як на мене, їх навіть забагато. Але пристрасть до читання головної героїні все урівноважує.

А , сюжет добряче закручений, на вас чекатиме не одна несподіванка. Хоча моя мама каже, що все зрозуміла на 10 сторінок раніше, ніж авторка про це написала . Але ж ці мами — в них все-таки чималенький життєвий досвід !