Куда обращать внимание выбирая сервера.

Куда обращать внимание выбирая сервера.

Установка и запуск сервера дает возможность урегулировать различные проблемы по выполнению которых нужно довольно большие мощности, упорядочивания первостепенных а также дополнительных копий нужных информационных данных, организация внешнего подключения к программам и другим сетям организации. Выбор правильного сервера для организации помогает создать стабильный доступ к рабочим данным фирмы. До совершения покупки также необходимо установить задачи сервера т.к. От подобного напрямую зависит итоговая стоимость сервера а также его обслуживание.

Сервер, первым делом, есть мощным пк, что способен на высокой скорости осуществлять различные вычисляемыые задачи как vps, и дополнительно скапливать в себе все данные компании. В пользу большего удобства сервера решили классифицировать согласно их назначению и установленных целей. По этой матрице сервера разделяют на:

Сервера, на каких распределяются крупные размеры информации. Подобные сервера целенаправленно смонтированны под БД.

Сервера, в задачи которых включается функционирование кодов, которые требуют больших мощностей и на котором имеет возможность действовать несколько участников зараз.

Другие виды сервера можно причислить к файл-накопитель, они используются для упорядочивания данных и подключения к нему разных видов юзеров

Но, должны уточнить что эта сортировка является весьма условной и очень часто сервера осуществляют сразу множество функций при работе.

По таким компонентам как ОЗУ, процессорная мощность, емкость винчестера делают функциональную систематизацию серверов. Равным образом значительно влияют на похожее дифференцирование величина блока а также его виды.

Ну, теперь начнём с первых ходов по точному выбору сервера.

Первоначально поставьте цели и задачи, что начнет осуществлять будущий сервер.

Очередным шагом станет описание будущего условия а также позиции под функционирования сервера. Важное условие узнать численность пользователей, какие будут использовать серверные потенциалы машины.

И напоследок, следует выяснить каковыми производственными мощностями будет владеть ваш новый сервер. Мы рассуждаем о таких мощьностях как процессор, жесткий диск и прочее

Неизменно до покупки установите правильно сделайте оценку текущих потребностей для фирмы. Перечисленное позволит вам избежать покупки сервера с недостаточными или лишними мощностями, а посему — не совершать излишних растрат. Если вы покупаете компьютер с невеликими мощностями то может возникнуть проблемы с полноценной службой серверной деятельности, следовательно может появиться множество погрешностей или недоступность сервера. Если будет закуплен сервер с мощностями которые перекрывают потребности, значит это поведет лишние расходы на обслуживание и работу оборудования.

Наши рекомендации предоставят вам шанс найти себе сервер, что станет подходить любым вашим потребностям. И вам необходимо учесть вариант увеличения мощностных параметров сервера по мере увеличения бизнеса. Теперь вы можете купить для себя приличный заказать сервер и вовсе не заботится о устойчивой работе и исполнения назначенных заданий.

И, подведем итоги. Сперва требуется принять решение какие скрипты будут выполнятся на сервере, сколько работников начнут иметь к нему аккаунт и как много намечается одновременных подключений. Далее выясняем как много енергии будет при этом потребляться и с данных параметров браться к анализу требований на приобретение сервера.

Искренне желаем вам удачной работы и роста вашей фирмы.

Цель по покупке желаемого выделеного сервера

Цель по покупке желаемого выделеного сервераОсновная ситуация в том что термин «Сервер» от британского означает как слуга. И точно, сервер оказывает довольно важные сервисы для почти всех специалистов большинства отраслей. Поэтому AHKOР всегда стал довольно надежным, и по этой причине весьма дорогим. И не всегда все сервера являются более сильными чем стандартные легкие компьютеры. А также исключительно интересный случай заключается в том что если уж сервера работают на специалистов, в этом случае владельцы их стало быть повелителями.

Разберем значения и задачи.

Сейчас постепенно подойдём к такому факту что поручения какие делает сервер позволено применить для всевозможных серверов, а разрешается и сконцентрировать пару поручений на определенном сервере. Сначала нужно подразумевать что в компаниях севрерных кластеров больше нежели один, это обуславливается тем что в силу входят некоторые моменты, которые нужно разобрать по отдельности. Скажем что подобные разделения имеют весьма относительный характер.

1. Компьютер что предназначен для всяческих программ.

Подобный сервер делается весьма эпизодически. Он нужен для выполнения очень сильных проектов, главным образом это кодовые задачи аудиторских программ или сторонних кодов что требуют довольно немалых мощьностей для собственных вычислений. Как правило, в небольших компаниях данные проекты бывают крайне редко и по данной причине такие сервера приобрели не самую широкую понятность. Подобный вид серверов требует наличность мощных апаратных ресурсов, мощные чипы новейшего поколения, и большого размера ОЗУ. Дополнительно неприменным моментом есть факт наличия дополнительных носителей данных и массивная остуживающая сборка.

В итоге — это весьма недешевые сервера. Но на таковых серверах монтируется сервер под Xrumer, и выполнять работу по включении прочего ассортимента проектов.

2. Сервер для терминальных задач

Данный компьютер содержит порядочно сходства с информационным сервером для дополнений. Смысл данного терминального включается в таком что сервер назначен для многих пользователей с разнообразным уровнем допуска. Данная технология предоставляет возможность законнекчиваться к аппарату от различных узлов (зачастую очень слабых) и осуществлять на нем самые разные вычисления и выполнять проекты. Это может быть как торговая так и аудиторская приложения. От такого сервера требуется мощная и неотказная отдача, ведь за раз к нему должно быть подсоединено много абонентов. Зато к данному серверу могут приспособляться абоненты с нетбуков и телефонов.

На видеотерминальный вход подключаются пользователи под особые скрипты и программы.

Во всех обстоятельствах поиска сервера следует принимать во внимание несколько признаков, что довольно значительны при работе.

Сервера отнюдь не становятся рабочим местом для специалистов. Чем реально меньше сотрудники имеют в своем распоряжении к ним допуск, тем безопаснее.

Не следует удалять от серверных станций мышки и атрибуты. В самый неподходящий час они окажутся очень важны

Крайне принципиальным аспектом в работе серверов является электричество. Не скупитесь на ИБП и аккумуляторах.

Сервера извечно имеют необходимость в проф поддержке. Поэтому помните наблюдать за цветными маяками и пронизывающими тонами издаваемым информационным сервером. Желательно уведомить о сигналах заранее, чем потом подправлять неполадки.

Сервер будет работать довольно длительнее при условии, что его совершенно не будут задирать дополнительно. Никаких индивидуальных задач, только принятые. Когда он не работает круглыми сутками, значит так порой лучше, будет работать лет 6, а то и более.

Макс Кідрук.Навіжені у Мексиці

Обкладинка обіцяла багато. Остап Бендер з Індіаною — посуньтесь, навіжені йдуть. Ну, я дисциплінована членкиня Книжкового клубу, раз в квартал купую там щось, і …. купилася.До речі, не пошкодувала.

З українською сучасною літературою взагалі складно, чомусь від кожного автора чекаю шедевра. А бувають просто гарні книжки, не шедеври, а читати приємно.

Отже, «Навіжені в Мексиці» — розповідь про пригоди двох пройдисвітів, які намагаються розбагатіти. Звичайно, не чесною працею, коли це хтось багатів чесною працею, от і їм смішно про таке думати, а от обдурити когось, ну як Остап Бендер, чи скарб знайти,  як Індіана Джонс, — такі методи двом парубкам підходять.

Головні герої мені не сподобались категорично. Їх дії – теж. Дещо просто обурило, це навіть не смішно, труїти кіз дихлофосом, дурити наївних індіанців, перевозити наркотики. Такий нежіночий роман, точно. Мамі моїй не сподобалось, вона перші десять сторінок прочитала і покинула. Брат – дочитав «Навіжені в Мексиці» до кінця, покрутив носом, мовляв, «не дуже», а  смак літературний у нього, як у цілковитого технаря, вишуканий.

—         А Гватемала? – обережно натякнула я.  – Як тобі Гватемала?Транспортування борошна? День Незалежності?

У брата загорілись очі:

— Ну хіба що Гватемала! 

І мені сподобалось про Гватемалу. Як написати, щоб не переповідати зміст, не знаю. Скажу, що більшу частину минулого року я перебувала в депресії, але над «гватемальським епізодом» – реготала до сліз.  Взагалі, я часто сміялась, читаючи «Навіжених в Мексиці». І мені категорично не подобаються головні герої. Їх дії – теж. Але це не заважало реготати до сліз.

В моєму особистому рейтингу сучасної української  прози, прочитаної останнім часом, книжка «Навіжені в Мексиці» займає перше місце. Це не шедевр ( якщо не брати до уваги «Гватемалу», Гватемала геніальна, Гватемала шедевральна), все інше – просто добре читання, оте, що російською мовою називають « чтиво»,  «чушь невероятная, читал не отрываясь».

Я й читала, « не отрываясь».Я пишаюсь, що в українській літературі є такі книжки  як «Навіжені в Мексиці»і такі письменники як Макс Кідрук.

І як українці відзначають гватемальський день незалежності, я теж пишаюсь. Хоч воно й дурня повна.:)

Три книжки про мезальянс. 1000 днів у Венеції.Белая масаи. Століття Якова

Подумала про читані останнім часом книжки і зійшлося у мене, що в трьох була тема мезальянсу, нерівних шлюбів. В сучасному світі перепони між людьми стираються, та все ж, було б наївним думати, що донька голівудського актора і сільський парубок з Поділля ( я не про того парубка, що у Гарваді навчається, а про того, що живе собі у Почепийлівці у власній хаті з мамою і дідом) можуть знайти спільну мову аж настільки,щоб побратись. Мова не про кохання, кохання можливе, а от спільне життя людей з різним вихованням, цінностями, статками — це трішки інше. Як каже одна моя подруга, чоловік і дружина мають бути «рівня». 

А тут аж три історії, в яких «нерівня», і що цікаво, от феміністичний світ настав, чоловіки в цих парах знаходяться на нижчому рівні статків, порівняно з жінками.В усіх трьох книжках жінки заможніші, мобільніші, ініціативніші і рішучіші. Саме жінки приймають рішення переїхати до своїх коханих, кидають друзів і родичів, звичний світ і… до мужа.

Що ж цього вийшло? Найкраще склалася історія у Марлени де Блазі,»Тисяча днів у Венеції», вона переїхала в Італію до коханого, і, наскільки я розумію, змогла пристосуватись до нового життя. Зробила ремонт у маленькій квартирці свого чоловіка, накупила гарних скатерок і покривал, адаптувалась на місцевих базарах і навіть підштовхнула чоловіка змінити життя, покинути роботу в банку заради давньої мрії. Коли я пишу «підштовхнула», то маю на увазі, що вона не пиляла мужа щодня, «а нащо тобі та дурна робота», а просто своїм прикладом і енергією спонукала його до дій. При цьому, у них не було все аж так гладенько-солоденько, вони довго притирались одне до одного, просто рецепт успіху від Марлени де Блазі — «бути собою», дбати про власні інтереси. Наприклад,  вона готувала для себе однієї їжу, бо хотіла їсти, а що чоловік в цей час спав — не важливо. Вона хотіла працювати кухаркою, і домовлялась про це з ресторанами, бо таке було її бажання.Врешті, вона купувала всі ті покривала, підозрюю, за власні гроші, бо хотіла жити серед красивих речей. А що? Мала чекати , поки муж заробить?

Інша відважна жінка,Корінна Хофманн, історію свого шлюбу розповідає у книжці «Белая масаи», так називається і одноіменний фільм, якого я не бачила. Якщо Марлена де Блазі переїхала до коханого у Венецію з США, то швейцарка Корінна Хофманн — вийшла заміж за воїна племені масаї у Кенії. Не хочеться мені писати «біла жінка за чорного»,відгонить расизмом, бо тут мова не про колір шкіри, а про стиль життя. Жінка залишила славетний швейцарський достаток заради примарного щастя у кенійському селі. Прожила вона там чотири роки, народила доньку, організувала власний бізнес, навіть кілька,і врешті — важко їй було,от. Коли читаю «Белая масаи», скаладається враження, що Корінна була у шлюбі з підлітком. Вона заробляла гроші, а чоловік їх тринькав. Як  мала дитина, він радів купленій машині, відкритому в селі магазинові, але все те вважав дарунком доброго чарівника, і вимагав, щоб родичів возили на базар на їх машині, а Корінна оплачувала бензин. В його уяві всі ті блага брались нізвідки, а не базувалась на праці дружини, і мабуть через це він так легко їх віддавав. Я не про гроші пишу, а про різні світогляди, дружина працювала задля добробуту родини, а  чоловік — щоб потішити племя  дармовими послугами. Книжка написана від імені жінки, але мені дуже цікаво, як чоловік сприймав отой свій шлюб, чому він погодився одружитись з європейкою. Бо з Корінною Хофманн все ясно, у тій пісеньці українській, «вона його вірно любила».

Наш сучасник Володимир Лис написав гарний роман «Століття Якова». В мене є деякі зауваження до об»єму, дуже вже тоненька книжечка як на роман, от якби їх об»єднати з «Музеєм» Оксани Забужко , а потім поділити на два, то було б якраз добре. Але не про це мова, а про мезальянс. І там він є. Описаний чоловіком. Як і всі в нашій трійці, головний герой «Століття Якова»  знайшов собі дружину з інших світів. Статки, національність, виховання, освіта, походження  все було різне у шлюбі Якова і Зосі. Знову ж таки, гроші і становище в суспільстві були у дружини. А дурноватий гонор  — у чоловіка.  Яків поводить себе  з дружиною як класичний придурок, змушує жінку жити в селі , працювати на городі, доглядати за худобою. А вона на все те погоджується, бо «вона його вірно любила». А я вважаю, що придурок він,от.

То ж який висновок ми зробимо з цих трьох історій, шановні пані і панове? По-перше, читайте книжки, вони джерело знань.По-друге, зберігайте себе у стосунках, бо ваш партнер про це навряд чи подбає. А по-третє, йдіть за покликом серця, можливо, вам пощастить, як Марлені де Блазі, бо одна з  трьох історій точно має щасливий кінець.

Один шанс з трьох — це багато.

 

Питер Мейл.Год в Провансе

Моє улюблене читання останнім часом: чужа земля плюс кулінарія. От на відміну Марлени де Блазі, тут чистий щоденник про пізнання нового краю, ніякого кохання, тільки їжа і місцеві звичаї.

Пітер Мейл  розповідає як вони з дружиною переїхали в Прованс з Англії і облаштовували свій будинок, отакий коротенький виклад сюжету. Але як він пише! Я давно мрію, щоб хтось так написав про Україну. Коли читаєш про Прованс і провансальців , то постійно думаєш, які цікаві люди. Між іншим, я впевнена, що таких диваків можна знайти в будь-якому місці, але написати про них так як Пітер Мейл,  це мистецтво.А як він пише про їжу! О!!!! Там в одному місці   описано як автор  з дружиною купували оливкову олію, а потім їли її з хлібом і помідорами, то я ледве стрималась,щоб в ту ж хвилину не побігти в супермаркет по оливкову олію. Стримали мене сумніви щодо якості товарів у наших супермаркетах, я впевнена,що такого у Провансі не їдять.:)

Книжка поділена на 12 розділів, кожен розділ — це розповідь про один місяць життя, такий собі щоденник ремонтних робіт. Бо яким би екзотичним не здавався Прованс, будівельники там такі ж як і всюди, прийдуть, розкидають матеріали та інструменти, поставлять бетономішалку і зникнуть, а ви, бідолашні господарі, мучтесь.На початку книжки ремонт будинку почався, а в останньому розділі ви дізнаєтесь, як він закінчився. Можна подумати, що Пітер Мейл пише про ремонт, ні, він пише про все, навіть про традиційну французьку форму унітазів, а вже скільки описів ресторанів і провансальської кухні…Мене найбільше дивує, як оті французи організовують свою роботу, ресторан обслуговує двоє людей, господиня готує на кухні, її чоловік  — подає страви, обом десь під вісімдесят. «Кухонный колокольчик перестал звонить, и сама мадам, улыбающаяся и раскрасневшаяся от жара плиты, вышла в зал и спросила у нас, хорошо ли мы поели. На вид ей нельзя было дать больше шестидесяти. Они стояли рядышком, и рука мужа лежала у нее на плече, а она рассказывала нам, что та мебель, что стоит сейчас в зале, это ее приданое. Они любили друг друга и любили свою работу, а мы, выходя из ресторана, думали, что, возможно, старость — это не так уж и страшно.» Отакий висновок з ресторанного опису, і ви вже зрозуміли, про що ця книжка, чому «Год в Провансе» став шаленно популярним, настільки, що читачі кинулись у Францію, відвідати славетний край  з пахощами лаванди, купувати будинки і просто пожити трішки.Бідолашний автор не витримав туристичної  навали, а книжку переклали 22 мовами і продали  4 мільйони примірників,уявляєте, скільки людей почало мріяти про Прованс? Пітер Мейл переїхав у США, щоб сховатись від туристичного буму,бо він мріяв жити у провінції, в тиші і спокої, а описавши тишу, спокій і гармонію, нагадавши своїм читачам, що в житті головне, автор знову отримав те,від чого тікав у Прованс, сучасне суспільство з шаленим ритмом життя і спробами заробити гроші на всьому.

Правда,Либрусек пише, що Пітер Мейл довго в США не протримався,зараз він знову живе у Провансі і пише книжки про Прованс. Я недавно прочитала одну, написано від імені французької собаки , називається «Собаче життя» і теж всім рекомендую.

А «Год в Провансе» можна прочитати тут:http://lib.rus.ec/b/207331

100 книжок,які….

1. Валерій Шевчук.Дім на горі

2. Валерій Шевчук.Стежка у траві

3.Михайло Стельмах. Гуси-лебеді летять.

4.Михайло Стельмах. Щедрий вечір

5. Надія Суровцева.Спогади

6.Ірина Вільде.Сестри Річинські

7.Ірина Вільде.Повнолітні діти (обидві версії)

8.Віктор Близнець.Звук павутинки

9.Віктор Близнець. Земля світлячків

10.Марко Вовчок. Маруся

11.Олександр Довженко. Україна в огні

12. Олександр Довженко. Щоденники

13. Іван Нечуй-Левицький. Старосвітські матушки і батюшки

14.Гелій Снегірьов.Набої для рострілу.Ненько моя,ненько

15.Юрій Винничук. Місце для дракона

16.Василь Стус.Листи до сина.Щоденники

17.Нецензурний Стус

18.Марія Савчин. Тисячі доріг

19.Козцькому роду нема переводу або Мамай і Чужа молодиця

20.Анатолій Дімаров.Крила

21.Костянтин Москалець. Келія чайної троянди

22. Віктор Петров.Романи Куліша

23.Улас Самчук.Волинь

24.Олег Чорногуз. Я хочу до моря

25.Оксана Іваненко. Казки

26.Уляна Кравченко.Хризантеми

27.Євген Плужник.Галілей

28.Іван Франко.Мойсей

29.Олена Пчілка.Скарб

30.Іван Ле. Северин Наливайко

 

 

Книжки, які ми вибираємо

Після деякої перерви я знову почала писати про книжки. Виникло питання — як писати? Отаке питання з серії вічних, не про що, а саме  як? З одного боку, мені хочеться максимально виписати власні враження, з іншого — не хочеться аж надто розкривати сюжет, бо інакше нецікаво буде читати іншим. Через те я люблю прочитати рецензію на вже читані книжки, співставити враження, ще раз поміркувати  над ідеями, іноді просто продовжити насолоду.

То як писати про книжки?

Я вирішила згадати, що саме мене надихає прочитати ту чи іншу книжку .

По-перше, рекомендації добре знайомих людей, моїх друзів, які знають мої смаки і  мене. Це люди ,з якими я багато років читаю одні і ті ж книжки, і я точно знаю, якщо Олеся, Наташа,Оксана кажуть «прочитай»,а ще краще —  дають книжку, то мені це сподобається. Разом з тим, є люди, з якими наші смаки не співпадають на всі сто, і рекомендовані ними книжки я читатиму з обережністю.

По-друге, відгуки у блогах. Це можуть бути як блоги читацькі, так і «професійні». Якщо мама маленької дитини напише:  «ця книжка найкраще описує реальність материнства», я запишу назву у свій читацький список . А  коли ця  сама мама про іншу книжку скаже :» Я відпочивала і раділа», то читатиму обов»язково.В ЖЖ є гарний блог журналістки з США,http://turtle-t.livejournal.com/, вона час від часупише про найбільш популярні кижки, і завдяки їй я прочитала «Тайную историю»  і кілька книг Пиколт.

По-третє, книжки у книжках. Деякі мої улюблені твори спонукали перечитати те, що читають головні герої чи на що посилається автор у своїх роздумах. Після Фаулза я читала Джейн Остін і Шекспіра,  з захоплення психологічними порадами Рейнуотер народилась любов до Анаїс Нін , а Сапковський своїм списком найкращого фентазі змусив витратити чимало часу і грошей на «Короля першого і останнього», «Дюну» , Урсулу ле Гуїн і Андре Нортон. Пишу про гроші, бо з цього списку мені мало що сподобалось настільки як «Сага про  Відьмака».

Якщо мова зайшла про списки, то ось четвертий пункт, я іноді читаю те, що знаходжу у списках «100 найкращих книг всіх часів … і т.д.». Правда, більшість з тих списків я давно прочитала, на щастя, не все.:)

Пункт п»ятий. Рецензії і огляди професійних критиків. Мелле  на Блоксі рекомендує гарні дитячі книжки, а Ірина Славінська   в «УП» пише огляди про «дорослі». Завдяки Славінській я прочитала Щигела»Зроби собі рай», і треба сказати, що ніяким іншим способом я не змогла б дізнатись про цю книжку.А от Ольга Токарчук, яку рекомендувала теж Славінська, не пішла, виявилась для мене нудноватою і передбачуваною.

Шосте. Раніше я читала книжки з рекомендованих «Космополітен». Жодного разу не розчарувалась. «Диявол носить Прада», «Щоденники няні», «Крісло русалки», «Таємне життя бджіл» — це все рекомендації  жіночого журналу. Зараз я його не купую, і давно, так що  назви модних книжок не знаю.

Сьоме. Екранізації. Після «Сутінок» перечитала усю вампірську сагу, фільм мені майже насильно всунула подруга, а книжки далі я купувала сама. До речі, наступні  «сутінкові «фільми не сподобались.

Восьме. Буваю блукаю по книгарні, візьму щось в руки, прочитаю кілька рядків — і відчуваю, що моє.Іноді дійсно моє, кохання з першого погляду, а буває,що помиляюсь, тоді «привіт,букіністи і бібліотека сільскої школи, до вас їде нова книжка».

Кетрин Стокетт.Прислуга

О, яка гарна книжка! Справжня американська література, в значенні -добротна література, коли читаєш і відчувається,що авторка писала не похапцем, не місяць-два,  а рік-три, не менше, набрала фактів і характерів, і так цікаво скомпонувала. Читається легко і , повторююсь, дуже цікаво.

Мене заінтригувало,що книга про Джексон, штат Міссісіпі. а в цьому місті колись прожила три тижні, і розуміння, що ще на початку шестидесятих там було таке страхіття, сповнює мою душу оптимізмом, може і для нас не все втрачено, в сенсі — для України.

Коротенький сюжет — молода дівчина після закінчення коледжу пише книжку, а ми за цим спостерігаємо. Не стільки за літературним процесом,  скільки за життям навколо, навколо авторки , правильніше авторок, бо це жіноча книжка і її пишуть кілька жінок, різних за майновим і соціальним статусом, але об»єднаних бажанням змінити своє життя. Для декого змінити означає вголос сказати про свої права, тут говорять ті,що зазвичай мовчали. Для того, щоб їх почали слухати ті,що досі нічого не чули.

А ще цікаво провести паралелі з «Віднесеними вітром», там така ідилічна картинка  спільної любові плантаторів і їх рабів, а  тут одна героїня каже,що на місці Мамушки запхала в ті штори Скарлетт, самі знаєте куди…:), замість того,щоб шити з них сукню.

Бонус для шанувальників громадянського суспільства: ви дізнаєтесь про роботу американських громадських організацій, а любителі вуличних акцій — ну от скажіть, як можна написати про книжку і одночасно не розказати її зміст? Я зі всіх сил стримуюсь, але що вони там зробили з унітазами… така книжка, на одній сторінці плачеш,  а на другій — смієшся. Немає банальностей, непередбачувані повороти сюжету, яскраві герої, — словом, я двічі прочитала, а може й тричі. Це у мене найкраща книжка 2011 року, а тепер хочу собі її паперовий варіант, бо я читала з монітора, так, кілька разів  і з монітора.

Марлена де Блази.1000 дней в Венеции

Про життя і подорожі.

Про відвагу до змін, змін у своєму житті. Головна героїня переїжджає з Штатів у Венецію до коханого, і описує своє життя з ним. Наче все і просто.

Правда, героям далеко за сорок, і вони люди трохи з інших світів, дуже різні, поєднані тільки коханням, а це і мало, і багато.

Тому що кохати, зустрічаючись на побаченнях, і жити з коханою людиною у маленькій квартирі, — це різні речі.Мене вразило, наскільки героїня чесна, чесна з собою, вона не приховує сумнівів і розчарувань, відверто пише про труднощі порозуміння, адже їм обом не сімнадцять, і як поєднати дві долі, коли стільки розчарувань і помилок позаду?

Книжка дуже позитивна, і надихає жити, жити щодня, не відкладаючи на завтра своїх мрій. Одразу попереджаю, читати цю книжку небезпечно. Текст настільки смачний, що одразу ж хочеться прибирати у квартирі, робити ремонт, ходити на базар, готувати смачну пасту, і — поїхати у Венецію, зустріти там італійця, закохатись у нього …і прибирати у квартирі, словом, далі все по колу.

Лаванда & Розмарин.Поетично-кулінарний арт-бук

Давно про книжки не писала, але це не значає,що я не читала. Особливість минулого місяця — читала збірку віршів і всім рекомендую, особливо шанувальницям лаванди, ви ж пам»ятаєте, я вирощую в Лисогірці лаванду, в квітні посадила кілька стебел, мрію про поля, ну хоча б вигін засадити, а ще я люблю Ганну Осадко. На початку 2009 я розчарувалась в сучасній поезії, тобто саме на той час вже розчарувалась, те,що випадково потрапляло до рук , не подобалось, а голоси восьмидесятих пахли старою шафою, приємний і знайомий з дитинства запах старої шафи, зіпсованих писанок і прянощів, трішки пилюки, трішки рипучих завіс, серветка, що колись була білою, така мила серцю ностальгія, але ж не на все життя, правда?, помрем не в Парижі, то й що, Прованс теж непогане місце для такої події, і лавандові поля з вкрапленням полину, і ніякої депресії, тільки ледь чутний смуток,
— я цю книжку зараз читати не можу,- оголосила Леся, а я ж їй подарувала на Новий рік «Лаванду & Розмарин»,
— як, чому?
— бо вона літня, а зараз — зима.
— ти що, вона осіння, і зараз — якраз пора осені, дощ йде, а може — вже літо, півонії цвітуть.

та за вікном вже рушив сніг, і Леся відклала читання віршів до весни, але рецепти страв вона прочитала зараз, бо, увага, там ще й рецепти страв з лавандою і розмарином, наприклад, печиво з лавандою, уявляєте?це збірка віршів вкупі з рецептами, двох поеток, я читала тільки Ганну Осадко, бо я люблю Ганну Осадкоhttp://zolota-zinka.livejournal.com, саме її вірші я знайшла в ЖЖ на початку 2009 і досі читаю, «полинові пахощі сумні з лавандою злилися воєдино», і мріяла мати її збірку, паперову, вірші хочеться читати на папері, гортати сторінки, медитувати , перечитувати, і ось видали «Лаванда &Розмарин», і, о щастя, вона продається у Вінниці, а ціна…. я можу таке собі купити.
Нехай запахне меркантильністю, але книжка за 17 гривень нині — просто подарунок для читача, обкладинка м»яка, але ж це не просто книжка, а арт-бук, з фотками і малюнками, сторінки з рецптами оформлені як кулінарна книга, бачиться мені як подарункове видання, чи то вирішили,що буде задорого, чи з самого початку планували записник, втім, яке це має значення, вірші дуже гарні, проникливі і небуденні, хочеться читати, вчити на пам»ять, перечитувати і розповідати подругам.
Ось тут все про книжку і фрагмент для ознайомлення. Читайте і насолоджуйтесь.
http://www.bohdan-books.com/catalog/book_298_3397/